— Може. Тільки-но… — спокійно сказав дід. — Іди, Олексій Гордійович, я підміню, — звернувся він до сина, взяв з його рук ополоник і почав сам наливати на сковороду млинець.
Це в сім’ї Гордіїв як ритуал: тісто на млинці замішувала мати, декілька штук пекла для себе і бігла на ферму. Вона дояркою працює в колгоспі, клопоту в неї багато. Млинцеву естафету приймає батько, смажить заодно й сало на сковороді, бо із сметаною не любить. Хутенько снідає і прямує на колгоспний двір. Там стоїть його трактор, чекає робота. До каструлі з тістом приступає дід, він пече для себе і для Льоні — старшокласники ходять до школи в першу зміну. Коли Ваня затримається в постелі — йому іти в другу зміну, — то потім пече млинці сам собі. Усі люблять, щоб були вони свіженькі та гарячі.
— Діду, присягайсь! Ти не вигадав про метеорит? — затурсав Ваня діда за руку.
— От тобі й маєш… Не віриш — перевір. Може, навіть болід, а не метеорит, бухнуло на тім боці міцно. — Дід був не якийсь там старосвітський, а сучасний, начитаний.
— Ми всім класом прочешемо ліс, тільки дай детальніші координати, — смикав його Льоня з іншого боку.
Любив він іншомовні слова.
— Коли вогонь блиснув, то міг і ліс загорітися. Заскочу в правління, лісникові подзвоню, хай перевірить, — сказав батько і ступив за поріг.
— Небесне явище — штука оманлива, — сказав дід. — Думаєш, далеко все було, а воно близько; думаєш, близько, а воно — в космосі. Одне можу сказати: якраз на півночі був той спалах.
Комментарии к книге «Ерпіди на планеті Земля», Павел Андреевич Мисько
Всего 0 комментариев