«Крижана принцеса »

Камілла Лекберґ

Крижана принцеса

Присвячую Вілле

Будинок запущений і порожній. Холод пробрався до кожного кутка. У ванні утворилася тонка льодяна кірка. Вона почала набувати блакитного кольору.

Йому здавалося, що вона була схожа на принцесу. Крижану принцесу.

Підлога, на якій він сидів, була крижаною, але холод його не бентежив. Він простягнув руку й доторкнувся до неї.

Кров на її зап’ястку, здавалося, уже давно захолола.

Кохання до неї ніколи не було сильнішим. Він ніжно торкався її руки так, неначе пестив душу, яка тепер залишила тіло.

Він не озирнувся, коли пішов. Це не прощання, а очікування нової зустрічі.

Ейлерт Берґ не був щасливою людиною. Його мучила сильна задишка, дихання було важким і хрипким, але він не вважав здоров’я найбільшою проблемою свого життя.

Свеа була такою гарною у свої юнацькі роки, що він ледве дочекався, поки опиниться з нею в спільному подружньому ліжку. Вона здавалася м’якою, дружньою й трохи сором’язливою. Та її справжня натура проявилася майже одразу під час юнацьких утіх. Вона рішуче тримала його під підбором майже п’ятдесят років. Проте Ейлерт жив таємницею. Він уперше спізнав шанс на мізерну свободу на схилі віку й не мав наміру його втрачати.

Усе своє життя він заробляв на хліб рибальством, і цього прибутку вистачало лише на те, щоб забезпечити Свеа та дітей. Після того, як він вийшов на пенсію, вони перебивалися з копійки на копійку. Без грошей у кишені не було можливості розпочати життя заново в якійсь іншій місцині, на самоті. Ця можливість з’явилася, як Божий дар, і — ба більше — це було надзвичайно легко. Якщо хтось хотів заплатити шалені гроші за певні години роботи на тиждень, то це вже їхня проблема. Він навіть не збирався скаржитися. Купюри в дерев’яній скарбничці за компостною купою приємно примножилися лише за рік, і зовсім скоро він матиме достатню суму, щоб поїхати в теплішу місцину.

Він зупинився, аби перепочити перед останнім крутим підйомом, і масажував свої руки, що тремтіли від болю. Іспанія або, можливо, Греція зможуть розтопити холод, що пробирав його ізсередини. Ейлерт вважав, що має як мінімум десять років перед тим, як склепить очі навіки, і від цього часу він хотів дістати максимум. Як кепсько від самої лише думки, що він проведе їх удома з цією старою!