«День відбуття»

Олексій Волков

День відбуття

Їх було троє проти нього одного. Розташувавшись півколом, вони пружинили на напівзігнутих ногах, готові будь-якої миті кинутися вперед, на супротивника, або відскочити. Їхні рухи нагадували котячі — м’які та обережні й разом з тим стрімкі та сильні. Вони намагалися зайти ззаду, але він не пускав, відступаючи і пильно стежачи за кожним із них.

Нападники зовсім не виглядали дрібнотою — середні на зріст, міцні та жилаві, з широкими спинами, а однакові короткі стрижки робили їх схожими між собою. Та навіть поруч із такими хлопцями одинак виглядав справжнім гігантом. Вищий на цілу голову, майже вдвічі ширший у плечах, він, здавалося, повинен був розжбурляти їх за лічені секунди. Його постаттю та рухами мимоволі можна було замилуватися.

Та ось він відчув позаду стіну. Ще до того, як торкнувся її спиною. Найнебезпечніший із супротивників, що стояв з ним віч-у-віч, зробив кілька обманних рухів, аби вивести здорованя з рівноваги, але марно. Той блискавкою метнувся вперед і з розвороту вдарив ногою середнього. Удар виявився таким несподіваним для нападника, що той відразу перекинувся навзнаки. Другий, відчуваючи, що наступний удар дістанеться йому, встиг відскочити, а третій уже вхопив здорованя за куртку. Вони зчепилися, і за мить менший уже летів сторчголов. Але той, що встиг відскочити, стрімко кинувся йому в ноги, а той, що першим прийняв удар, уже сидів на спині велетня, обхопивши його за шию. Скинути його не вдалося, і вони завалилися всі разом, а за якусь мить і третій опинився зверху. Це відчайдушне борсання точилося якусь хвилину, поки здорованя не скрутили так, що він не міг і ворухнутися: один заламав його ноги, другий заволодів рукою та шиєю, третій намертво сів на другу руку. Жодного шансу видертися не залишилося.

— Ну, все, харош… — прохрипів здоровань. — Ну! С-синки… Заждіть, я вас наступного разу п-поламаю…

Напевно, йому добряче притиснули або вдарили губу, і він пробував її пальцем, чи немає крові, напівжартівливо-напівзлостиво зиркаючи на своїх недавніх супротивників.

Тренування давно скінчилося, і більшість хлопців порозходилися. Ті, що залишились, займалися «вільною творчістю», качалися або спостерігали за щойно закінченим поєдинком. Той, у червоній куртці, що першим прийняв удар, потирав рукою ребра і відсапувався. Куртка на спині потемніла від поту.