«Ідеальна незнайомка»

Меґан Міранда

ІДЕАЛЬНА НЕЗНАЙОМКА

Megan Miranda

THE PERFECT STRANGER

2017

Під ґанком кіт знову взявся за своє – дряпає дошку, аж паркет двигтить у спальні від того скреготу. Серед глупої ночі він невблаганно робить своє діло: гострить кігті, мітить територію.

Я сіла на край ліжка й грізно потупала по підлозі ногами, подумки благаючи: «Будь ласка, ну, дай поспати». Це стало моїм повсякденним закликом до всього живого й неживого навколо, нехай хто з представників природи заступав на службу кожної конкретної ночі.

Скрегіт припинився, і я з полегшенням повернулася під ковдру.

До інших звуків – скрип старого матраца, сюрчання цвіркунів, завивання вітру, що шугає в долині, – я вже потроху призвичаїлася. Вони свідчили про моє нове життя – ліжко, в якому спала, долину, в якій тепер жила, нічний шепіт: «Ти тут».

Я виросла в місті, звикла до галасу людей на вулиці, автомобільних клаксонів, стукоту коліс потяга за вікном до півночі, я пристосована до кроків над головою, грюкання дверей, шуму води, що біжить трубами в стінах. Я спокійно спала під усі ці звуки.

Тиша в цьому будинку мене подекуди бентежила. Але тварини тривожили куди дужче.

Еммі. До неї я звикла без проблем. Двигун її автомобіля торохтить приємно, її кроки в передпокої заколисують, наганяють сон. Але кіт, цвіркуни, сови та койот – щоб звикнути до їхніх звуків, потрібен час.

Чотири місяці, нарешті помітне зрушення, як і в зміні сезонів за вікном.

Ми приїхали сюди влітку – спершу Еммі, а я через декілька тижнів. Спали з зачиненими дверима, з увімкнутим на повну потужність кондиціонером, через коридор одна від одної. Коли тоді, в липні, я вперше почула серед ночі той крик, то аж підскочила на ліжку, подумавши: «Еммі».

Це був чийсь приглушений низький стогін, ніби хтось умирав. Моя уява гарячково малювала жахливу картину: Еммі, схопившись за горло, задихається або ж знесилено звалилася на запилену підлогу. Я кулею скочила через коридор до її дверей, узялася за клямку (замкнено), і раптом вона сама відчинила, витріщивши круглі від переляку очі. Тієї миті вона здалася мені такою самою, як у день, коли ми вперше зустрілися, одразу після закінчення навчання. Але це просто темрява вирішила з мене покепкувати.

– Ти чула? – прошепотіла Еммі.

– Я думала, що це ти.