«Пісок у склянці»

Ірина Смолич

Пісок у склянці

Ми до нестями боялися темряви,

а потрібно було боятися лише себе...

Вже дві години над передмістям, втім, як і над самим містом, висіла величезна чорна хмара, що, здавалося, міцно прилипла до неба. Вона категорично відмовлялася зрушити з місця або хоч частково вивергнути з себе накопичену вологу на осінню, покриту жовтим листям землю. Дерева під відчутними поривами вітру розмахували напівголими гілками, немов намагалися відігнати докучливих птахів. Двоповерхові будинки з обох боків вулиці були схожі на переляканих мишей, які зібралися докупи в очікуванні чогось поганого. Але нічого такого не відбувалося; вуличні ліхтарі горіли звичайним холодним світлом, десь гавкав собака, час від часу по дорозі проїздив автомобіль.

Віктор Нетке щільно запнув штори та відійшов від вікна. Йому залишалося написати декілька фінальних фраз, проте зосередитися на роботі не виходило. Він покрутився біля полиць з книжками, помилувався світлиною дочки, яку було зроблено минулого року на морі, після чого повернувся до величезного дубового столу, що займав усю центральну частину кімнати. Той був завалений купами паперу, численними теками, списаними блокнотами, незрозумілими схемами, малюнками, старими журналами, вицвілими вирізками з газет і ще бозна-чим. Поруч стояло з півдесятка склянок з-під молока різної форми та розмірів і стільки ж філіжанок з-під кави — вони начебто змагалися між собою, хто з них найбрудніший. Загалом, рядова атмосфера звичайного письменника.

Щоправда, сам кабінет виглядав доглянутим і навіть затишним. Східну стіну було відведено в ньому під стелажі з книжками, серед яких зустрічалися й дуже рідкісні екземпляри. Наприклад, «Гамлет» Шекспіра видання 1683 року, придбаний Віктором на аукціоні «Christie's» минулого літа. Поряд з художньою літературою стояли підручники з історії, психології, філософії, а трохи далі — брошури з езотерики та барвисті альбоми сучасних авторів. Крім того, в кімнаті було два шкіряні крісла, низький скляний столик і дуже дорогий торшер від «Tiffany».

Віктор сів за письмовий стіл, присунув до себе ноутбук та почав швидко набирати текст. Його пальці вправно забігали по клавішах, виводячи на екрані останній абзац: