«Керрі»

Керрі (fb2) - Керрі (пер. Виталий Ракуленко) 788K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Стивен Кинг

Стівен Кінг

Керрі

Обережно! Ненормативна лексика!

Присвячується Теббі, котра затягла мене в це — а тоді допомогла вибратися

Частина перша. Кривава забава

Стаття в тижневику Enterprise (Вестовер, штат Мейн) за 19 серпня 1966 року:

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ДОЩ ІЗ КАМІННЯ

Кілька гідних довіри осіб повідомили про дощ із каміння, який випав з ясного неба на Карлін-стріт у містечку Чемберлен 17 серпня. Каміння впало здебільшого на будинок місіс Марґарет Вайт, значно пошкодивши дах, зруйнувавши дві ринви й водостічну трубу та завдавши шкоди приблизно на 25 доларів. Місіс Вайт, удова, живе в цьому будинку з трирічною дочкою Керіеттою.

Узяти коментар у місіс Вайт не вдалося.

Коли це сталося, ніхто не здивувався — принаймні по-справжньому, на підсвідомому рівні, який і породжує дикі плоди. На поверхні всі дівчата в душовій були шоковані, вражені, засоромлені або просто раді з того, що цій корові Вайт знову дісталося по рогах. Якась із них, може, й говорила потім, що здивувалась, але то була неправда. З кількома з них Керрі ходила до школи ще з першого класу, і цей випадок, відповідно до законів, що керують людською природою, повільно й невпинно назрівав ще відтоді, розмірено наближався, як ланцюгова реакція до критичної маси.

Звісно, ніхто з них не знав, що Керрі Вайт здатна до телекінезу.

Напис, нашкрябаний на парті чемберленської початкової школи на Баркер-стріт:

Керрі Вайт жере лайно.

Роздягальня повнилася вигуками, луною й потойбічним звуком води з душу, що розбивається об кахлі. Дівчата на першому уроці грали у волейбол, і їхній ранковий піт виступив легко й природно.

Дівчата витягувались і крутились під гарячою водою, верещали, бризкалися, передавали одна одній білі брусочки мила, вистрілюючи ними зі стиснутої долоні. Керрі інертно стояла серед них, як жаба серед лебедів. То була опецькувата дівчина з прищами на шиї, спині й сідницях, а її мокре волосся абсолютно не мало кольору. Воно змокло й бездушно прилипло до обличчя, і вона просто собі стояла, трохи схиливши голову й дозволивши воді обмивати її тіло й котитися далі. Вона здавалася жертовною козою, незмінною мішенню, яка кожного разу вірить, що в неї розв’язався шнурок на взутті, довічною невдахою — і такою насправді була. Вона постійно й безнадійно мріяла про те, щоб у старшій школі Юена були індивідуальні, приватні душові кабінки, як у школах Вестовера чи Льюїстона. Вони дивилися. Вони завжди дивилися.

Крани один за одним закрились, і дівчата повиходили з душової, познімали пастельні шапочки для купання, витерлися й побризкалися дезодорантом, поглядаючи на годинник над дверима. Станики застібалися, трусики підтягувалися, в повітрі висіла пара; кімната могла б здатися єгипетською лазнею, якби не постійне бурчання водограю джакузі в кутку. Вигуки й підсвисти розліталися різко й лунко, як більярдні кулі після сильного удару.

— …і Томмі сказав, що воно на мені вигляда хтозна-як, а я…

— …піду з сестрою та її чоловіком. Він колупається в носі, але вона теж, так що вони дуже…

— …після школи в душ, а тоді…

— …такий жаднюга, що й цента пошкодує, тож ми з Сінді…

Міс Дежарден, їхня струнка й безгруда викладачка фізвиховання, увійшла до кімнати, коротко нахилила голову й різко плеснула раз у долоні.

— Чого чекаєш, Керрі? Судного дня? Дзвінок за п’ять хвилин.

Її шорти були сліпучо-білі, а ноги хоч і не дуже округлі, але вражали ненав’язливою м’язистістю. З її шиї звисав срібний свисток, виграний у коледжі на змаганнях у стрільбі з лука.

Дівчата захихотіли, а Керрі підвела вгору повільні й затуманені від жару та мірного шуму води очі.

— Г-га?

Прозвучало це на диво по-жаб’ячому й до гротеску доречно. Дівчата знову захихотіли. Сью Снелл зісмикнула з голови рушник, як метка ілюзіоністка, що показує небачений трюк, і почала швидко розчісуватись. Міс Дежарден роздратовано махнула Керрі рукою до дверей і вийшла.

Керрі закрутила кран. Душ затих, перед тим покрапавши й побулькавши.

Уже аж коли вона вийшла з душової, всі побачили, що по її нозі стікає кров.

Із книжки «Вибух з тіні: справа Керіетти Вайт. Задокументовані обставини й певні висновки» авторства Девіда Р. Конґресса (Tulane University Press, 1981), стор. 34:

Навряд чи можна заперечувати, що непоміченість конкретних епізодів телекінезу в ранні роки життя юної Вайт пояснюється гіпотезою, висунутою Вайтом і Стернзом у праці «Телекінез: новий погляд на дикий дар»: здатність рухати предмети силою самого лиш бажання проступає тільки в моменти крайнього особистого стресу. Цей дар справді дуже добре прихований — як же інакше він лишався непоміченим цілі століття, коли тільки верхівка айсберга виступала над морем шарлатанства?

У цьому випадку за фундамент нам править лиш одна скупа чутка-свідчення, але й цього досить, щоб визнати неймовірної величини телекінетичний потенціал, який мала Керрі Вайт. Велика трагедія полягає в тому, що тільки сьогодні ми всі можемо легко передбачити погоду на вчора…

— Мі-ісячні!

Кріста Гарґенсен першою шмагнула Керрі цим словом. Воно відлетіло до стіни, відскочило й ударило знову. Сью Снелл пирхнула носом і відчула дивну й дратівливу суміш ненависті, відрази, гніву і жалю. Вона стояла як задубіла й не знала, що воно коїться. Та можна подумати, в неї ніколи не було…

— МІ-ісячні!

Слово стало кричалкою, заклинанням. Хтось на фоні (певно, знову Гарґенсен, але Сью не могла впізнати голос у лункому багатоголоссі) горлав: «Запхни тампон!» — хрипко й нестримувано.

— МІ-ісячні, МІ-ісячні, МІ-ісячні!

Керрі тупо стояла в колі, що сформувалося навколо неї, а по її шкірі стікали великі намистини води. Вона стояла, як покірне теля, розуміючи з німим соромом, але без здивування, що сміються з неї (як завжди).

Коли перші темні краплі менструальної крові впали на кахлі плямами завбільшки з монетки, Сью відчула, як у ній наростає відраза.

— Заради Бога, Керрі, у тебе місячні! — крикнула вона. — Візьми обітрися!

— Г-га?

Вона по-коров’ячому озирнулася. Волосся прилипло до щік, утворивши подобу вигнутого шолома. На одному її плечі показався висип вугрів. Їй було шістнадцять, але невловима печать болю вже ясно виднілася в очах.

— Вона думає, що ними помаду витирають! — раптом викрикнула Рут Гоґан із безпричинною втіхою, а тоді вибухнула пронизливим реготом. Пізніше Сью пригадала цю фразу і вписала її в загальну картину, але тієї миті для неї то був просто один беззмістовний звук серед різноголосся. «У шістнадцять? — Вона задумалася. — Не може ж бути, щоб вона не знала…»

Упало ще кілька крапель крові. Керрі продовжувала повільно й зніяковіло блимати по черзі на однокласниць.

Гелен Шайрз розвернулася й удала, що її нудить.

— У тебе кров іде! — з раптовою люттю крикнула Сью. — Кров, кажу, йде, дурний ти шматок тіста!

Керрі подивилася вниз.

І заверещала.

Звук голосно пролунав у вологій роздягальні.

Раптом тампон ударився в її груди, а тоді ляпнувся до ніг. Червона квітка виступила й розповзлася плямою по його поглинальній поверхні.

А тоді сміх, презирливий, повний відрази й жаху, наче набух і розпустився рваним і гидким цвітом, і дівчата почали закидати її тампонами й прокладками, які брали хто з сумочок, хто з розламаного автомата на стіні. Вони снігом пролітали в повітрі, а дівчата почали скандувати: «За-пхни, за-пхни, за-пхни там-пон…»

Сью теж кидала їх, кидала й скандувала разом з іншими, не дуже розуміючи, що робить, — її голову заповнили чарівні слова, що світились, як неонова вивіска: «Тут нема нічого поганого нічого поганого нічого…» Слова блимали й заспокійливо світилися, коли раптом Керрі почала вити, і задкувати, і скидати вгору руки, і бурмотіти щось, і ревти.