«Весь світ у кишені»

Джеймс Гедлі Чейз

Весь світ у кишені

Розділ перший

Четверо чоловіків сиділи за столом, на якому були безладно розкидані гральні карти й покерні фішки, а поміж ними манячили кілька переповнених попільничок, склянки й пляшка віскі.

У кімнаті панувала напівтемрява, лише прямо на стіл падало тьмяне зелене світло. Димова завіса під стелею розповзалася навсібіч, відступаючи в тінь. Морґан, здоровань із холодними, колючими очима й тонким ротом, виклав чотирьох королів і, відкинувшись на стільці, почав тихо барабанити по столу кінчиками пальців.

На мить запала тиша — а тоді решта гравців з обуреним бурчанням кинули на стіл свої карти.

Джипо, уроджений Джузеппе Мандіні, товстий курдупель із чорним кучерявим волоссям, ледь посрібленим на скронях, смаглявою шкірою та схожим на дзьоб носом, швиргонув свої фішки Морґану через стіл і сумно всміхнувся.

— От я і вийшов, — сказав він. — Оце так талан! Нічого кращого за дев'ятку не траплялося весь вечір.

Ед Блек перебрав охайну стопку своїх фішок, витягнув чотири й підсунув їх до Морґана. Еду, високому, білявому і дуже засмаглому, була притаманна особлива брутальна привабливість, яка подобалася жінкам, але насторожувала чоловіків. Він носив ретельно випрасуваний сірий фланелевий костюм і розмальовану вручну краватку: жовті підкови на пляшково-зеленому тлі. З усіх чотирьох Ед мав найкращий одяг.

Четвертий, наймолодший, гравець — Алекс Кітсон, якому було ледь за двадцять. То був кремезний темноволосий юнак із високими вилицями, пласким носом професійного бійця і тривожними карими очима. Він сидів у сорочці з відкритою шиєю та чорних велюрових штанях. Віддавши Морґану останні фішки, він скривився.

— Я також, — сказав Кітсон. — А мав чотири кралі. Я було подумав...

Він змовк, збагнувши, що інші двоє уважно дивляться на Морґана й зовсім не слухають його самого. Морґан саме розкладав отримані фішки в три охайні стопки. Із тонких вуст чоловіка звисала цигарка. Решта гравців прислухалися до його швидкого ритмічного дихання. Давши лад фішкам, Морґан підвів погляд. Його чорні зміїні очі ковзнули з одного обличчя на інше.

Блек нетерпляче мовив:

— Про що ти думаєш, Френку? Щось гризе тебе цілий вечір.

Морґан іще кілька секунд побарабанив кінчиками пальців по столу, а тоді різко сказав: