«Стерв'ятник - птах терплячий»

Джеймс Гедлі Чейз

Стерв’ятник - птах терплячий

Розділ перший

Феннел прокинувся миттєво: його розбудив вроджений інстинкт — нюх на небезпеку Чоловік відірвав голову від подушки та прислухався. Його огортала абсолютна темрява — хоч в око стрель. Лише тихий плюскіт води об бік пришвартованого судна порушував тишу. Поруч мирно сопіла Мімі. Спокійно й ритмічно поскрипувала баржа, гойдаючись на хвилях повноводної ріки. Верхню палубу монотонно заливав дощ. Усі ці звуки присипляли. «Чого ж я так раптово прокинувся?» — запитав він сам себе.

Упродовж останнього місяця Феннел жив під постійним страхом смерті, тому всі його почуття лише загострилися. Він знав: небезпека близько. Здавалося, що її можна навіть унюхати.

Чоловік мовчки простягнув руку під ліжко й стиснув пальцями руків’я поліцейського кийка. До одного з його кінців було припасовано шматок велосипедного ланцюга, який перетворював палицю на страшну, смертоносну зброю.

Тихенько, щоб не розбудити жінки, яка спала поряд, Феннел відгорнув ковдру з простирадлом і вислизнув із ліжка.

Він завжди дуже охайно складав свій одяг на стільці біля ліжка — і байдуже, де ночував. Коли ти постійно боїшся смерті, то життєво необхідно вміти швидко знаходити одяг і вбиратись у темряві.

Одягнувши штани, Феннел почав натягати черевики з гумовою підошвою. Жінка в ліжку тихенько зітхнула й перевернулася на інший бік. Стискаючи у правиці кийок, Феннел мовчки підійшов до дверей. Він ретельно вивчив планування баржі, тому темрява йому не заважала. Чоловік намацав добре змащений засув і відімкнув його, а тоді повернув дверну ручку. Прочинивши двері на кілька дюймів, визирнув у дощ та пітьму. Хлюпання води об борт баржі й гучний шум дощу приглушували інші звуки, проте вони не могли надурити Феннела. У мороці чаїлася небезпека — ще й така, від якої волосся ставало дибки.

З усією обережністю Феннел ще трохи прочинив двері та зміг розгледіти тьмяні обриси палуби у світлі ліхтарів із набережної. Ліворуч мерехтіло сяйво лондонського Вест-енду[1]. Чоловік знову прислухався, та нічого тривожного не почув. Але небезпека чатувала... Феннел був певен у цьому. Він присів, а тоді розпластався й ковзнув на холодну, мокру палубу. Дощ періщив по його голих дужих плечах. Чоловік подався вперед, а його рот викривився у хижому вищирі.