«Меллорі»

Джеймс Гедлі Чейз

Меллорі

Розділ перший

Уже давно перейшло за північ, і холодна мжичка сіялася з чорних дощових небес на Коррідона, який саме крокував Олд-Комптон-стріт, запхавши руки до глибоких кишень свого тренчкота[1] та низько насунувши на очі крислатого повстяного капелюха. Вулиці в цій частині Сого[2] вже збезлюдніли; дощ, який припустив ще звечора, позаганяв до домівок усіх тих нероб, які зазвичай тиняються тут у цю пору.

На розі Олд-Комптон-стріт і Фріт-стріт Коррідон зупинився, аби запалити цигарку. Затуляючи від вітру полум'я сірника долонею, він намагався почути кроки переслідувачів, які невідступно йшли за ним, однак нічого не почув, а коли кинув погляд через плече, то побачив лише вулицю, що простягалася ген удалечінь, у вільготну, порожню темряву. Коррідон викинув сірника до канави та, прискоривши крок, повернув на Фріт-стріт і попрямував далі.

Упродовж останніх двадцяти чотирьох годин Коррідон був свідомий того, що, куди б він не йшов, за ним назирці цілком несподівано та без очевидної причини слідує двоє чи троє людей.

Він не вперше потрапляв у такі пригоди. Колись за ним уже стежила поліція. Упродовж війни, коли він був одним із командос[3], на нього полювало гестапо. Тож у Коррідона виробився інстинкт, який безпомильно підказував, коли за ним стежать. А проте йому на думку не спадало жодної причини, яка пояснювала би, чому хтось міг настільки ним зацікавитися, щоб отак іти слідом. Ніде правди діти, він легко наживав собі ворогів. Уже було кілька охочих поквитатися з Коррідоном. Щоправда, він ніколи не приховував своєї адреси, тож переслідувачі легко могли його відшукати, проте чомусь уперто переслідували його вулицями міста. Ця ситуація неабияк спантеличувала й інтригувала.

Тож зараз, остаточно упевнившись, що це не витівки його власної уяви, Коррідон постановив собі загнати в кут бодай одного з переслідувачів і з'ясувати, що й до чого, та наразі його зусилля марні. Вже наближалася перша година ночі; Коррідон, потайний та насторожений, розвернувся й пішов назад допіру пройденим шляхом, сподіваючись перехитрувати й заскочити зненацька тих людей, які йшли назирці, та вони залишалися невловними та невидимими, неначе привиди. Одначе Коррідон мав безмежне терпіння. Рано чи пізно один із них неодмінно схибить.