«Експрес до Ґаліції»

Експрес до Ґаліції. Богдан Коломійчук

Der Mensch ist Etwas, das überwunden soll 

Friedrich Nietzsche, 

«Also sprach Zarathustra» 

Людина — ​це те, що слід подолати 

Фрідріх Ніцше, 

Є міста, які ненавидиш з першого погляду… 

Зазвичай не тому, що їм бракує привабливості. Аж ніяк… Будь-хто мав би закохатися в них. Замальовувати в блокнот старовинні храми й перспективу тісних середньовічних вуличок. Перечитувати поетів, народжених тут, і надсилати додому прегарні листівки. А проте, щойно черевик торкається вокзального перону, як глибоко в душі народжується бажання купити зворотний квиток і забратися геть під три чорти. 

Антон Піллер, 42-річний позаштатний кореспондент бернського тижневика «Die neue Post», крім того, вільний редактор видавництва «Alle Sterne», прибув сьогодні до Венеції обіднім поїздом з Цюриха. Подорож важко було назвати приємною чи бодай стерпною. Піллер понад добу змушений був трястися в незручному купе другого класу. Справи в редакції та видавництві йшли паскудно, тож місце в першому класі він собі дозволити не міг. Ба більше, прибулий не мав грошей на зворотну дорогу. Усього, що залишилось у гаманці, вистачило на дешевий готель і скромну вечерю. 

Втім, чоловік був певен, що всі поневіряння перетерпів недарма. Вже завтра відбудеться зустріч, після якої його фінансовим труднощам настане кінець. Можливо, він навіть подивиться на це місто іншими очима. А поки що, докурюючи п’яту за останню годину цигарку і видихаючи дим у невелике готельне вікно, за яким чаїлася волога передранішня темрява, Антон Піллер ненавидів Венецію… 

Готель, в якому зупинився швейцарець, знаходився неподалік площі святого Марка, в одному з численних провулків, де, щоб розминутися, двоє перехожих були змушені втискатися в стіну. Ці проклятущі венеційські провулки виявилися схожими один на одного, як дірки в носі, тому готельну адресу Піллер шукав більше години. При цьому чоловік ані на мить не відпускав з рук валізу, що завдавало йому додаткових страждань. І тільки опинившись перед кривими дверима «Hotel del sole», він опустив свій тягар на бруківку й зі стражденною гримасою на обличчі розім’яв побілілі пальці. Після цього звів погляд угору. Під вузькою смужкою неба виднілися гострі кути прочинених віконниць. Очевидно, десь там, на третьому або четвертому поверсі, для нього приготовано кімнату…