«Містична річка »

Денніс Лігейн

Містична річка

Присвячую моїй дружині Шейлі

Він не розумів жінок. Не так, як не розуміють їх бармени або комедіянти, а так, як бідняки, які не тямлять, що гроші треба заощаджувати. Ви можете день при дні стовбичити біля «Банку Жирарда», та все одно довіку не збагнете, що діється всередині. І тому, будьте певні: вам доступні лише крамниці мережі «Севен-Ілевен».

Немає вулиці з німим камінням. Немає будинку, де не лунало б відлуння.

І

Про хлопців, які втекли від вовків (1975)

1

Пагорби й Низина

Коли Шон Дівайн і Джиммі Маркус були дітьми, їхні батьки працювали на цукерковій фабриці Колмена й завжди приносили із собою додому запах гарячого шоколаду. Він став невідмінною прикметою їхніх одягу, постелей і вінілових сидінь у їхніх автомобілях. У кухні в Шонового батька пахло ескімо, а в його ванній смерділо ірисками Колмена. На той час, коли їм зрівнялося по одинадцять років, Шон і Джиммі так зненавиділи все солодке, що пили лише чорну каву без цукру й ніколи не їли десерт.

Щосуботи Джиммів батько навідувався до Дівайнів випити пива з батьком Шона. Він брав із собою Джиммі, й, поки кухоль пива не перетворювався на шість кухлів плюс дві або три порції міцного охолодженого віскі, хлопці гралися на задньому подвір’ї. Вряди-годи до них приєднувався Дейв Бойл, малий із тонкими, як у дівчини, зап’ястками й слабким зором, що розповідав їм усілякі анекдоти, яких той наслухався від своїх дядьків. По той бік завіси на кухонному вікні вони могли чути сичання пива, коли відкривалися банки, раптові вибухи брутального реготу й клацання запальничок, коли містер Дівайн і містер Маркус закурювали свої «Лакі-Страйк».