«Клуб зразкових чоловіків»

Олександр Медведєв

Клуб зразкових чоловіків

«Небезпечно і нерозважливо переміщатися по нічному місту у відкритій спортивній машині», — подумав чоловік у бронежилеті. Він пильно оглянув безлюдний, майже неосвітлений тротуар. Начебто нічого. Машина під’їхала до перехрестя.

Настрій його шефа був кепським. Веніамін Корж нерухомо сидів на передньому сидінні та свердлив поглядом порожнечу. Його млоїли погані передчуття. Ідея Марини повертатися додому у відкритій машині йому теж здавалася небезпечною. Але коли «дев’ятка» з пом’ятими крилами перегородила шлях рожевому «Порше», а старезна «Волга» закрила відступ, шкодувати про свою недбалість було вже пізно.

— Лягай! — проревів охоронець. Він вихопив з-під сидіння свій узі, звичним рухом зняв його із запобіжника і підвівся на повен зріст.

Марина заверещала, розпласталася на сидінні та по-страусячому накрила голову горностаєвим манто, наче воно могло захистити її легковажну голівку від кулі.

Не втрачаючи ні секунди, охоронець відкрив вогонь по «Волзі», з якої, немов чорти з табакерки, тримаючи напоготові зброю, вискочили троє бойовиків. Водій «Порше» теж зорієнтувався вмить. Поки його шеф сповзав униз, попутно витягаючи з кобури чималу беретту, він вихопив узі та став кришити пом’яту «дев’ятку».

Одні з дверцят «дев’ятки» заклинило, і її водій не встиг вибратися із салону. Обсипалося лобове скло. Він тихо охнув і впустив на кермо голову. Його плечистий напарник повз по-пластунськи уздовж проїзної частини в пошуках укриття.

— Семене Валентиновичу, у мене все, — кинув водій «Порше» і повернувся до знешкодженої «дев’ятки» спиною.

Але Семенові Валентиновичу щастило менше. Хлопці з «Волги» зайняли глуху оборону, і, здається, обидва були ще живі.

Швидко оцінивши обстановку накиданим оком колишнього офіцера розвідки, Семен Конєв зрозумів: їхня власна позиція набагато гірша, ніж позиція нападаючих. Незважаючи на бронежилети. Незважаючи на узі. Гірша тому, що кинути шефа і його кралю, яка схлипувала під своїм горностаєм, вони не могли.

— Ну, що у вас, Андрію Георгійовичу? — поцікавився Конєв, перезаряджаючи автомат і витираючи піт із чола.

— Попереду дорога вільна. У «дев’ятці» чисто, — відрапортував водій.

— Тоді заводь. А я їм наостанок ушкварю. Пацанва, — з неприхованим презирством процідив Конєв.