«Зерно правди»

Зерно правди (fb2) - Зерно правди (пер. Божена Антоняк) 1292K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Зигмунт Милошевский

Зиґмунт Мілошевський

Зерно правди

Для Марти

У будь-якій легенді криється зерно правди

народне прислів’я

Півправди — ціла брехня

єврейське прислів’я

Обов’язок прокурора — прагнути торжества правди

Кодекс прокурорської етики

Розділ перший

середа, 15 квітня 2009 року

Євреї урочисто відзначають сьомий день свята Пейсах, згадуючи про перехід через Червоне море, у християн нині Світлий четвер. У поляків сьогодні другий день триденної національної жалоби після пожежі в Камені Поморському. У світі великого футболу «Челсі» та «Манчестер Юнайтед» виходять до півфіналу Ліги чемпіонів, у польському футболі кількох уболівальників Національного спортивного клубу звинувачено в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі через носіння футболок з написом «Смерть жидзевській суці». Головна комендатура поліції публікує звіт про стан злочинності в березні: порівняно з березнем 2008 року вона зросла на 11 відсотків. Коментар поліції: «Криза змушуватиме людей вчиняти злочини». У Сандомирі вона вже примусила продавчиню м’ясного магазину відпускати з-під прилавка сигарети без акцизу. Жінку затримано. У місті холодно, як і скрізь у Польщі, температура не піднімається вище 14 градусів, проте це перший сонячний день після незвичайно холодного Великодня.

1

Духи напевне не приходять опівночі. О цій порі по телевізору ще дивляться вечірні фільми, підлітки активно думають про своїх учительок, коханці набираються сил перед наступним любовним актом, старі подружжя провадять серйозні розмови про те, що відбувається з їхніми заощадженнями, порядні дружини витягають з духовок пироги, а погані чоловіки будять дітей, намагаючись після пиятики відчинити двері до квартир. Північ занадто сповнена життя, аби духи померлих могли справити належне враження. Інша річ перед світанком, коли засинають навіть працівники автозаправок, а бруднувате світло починає вихоплювати з темряви буття й предмети, про чиє існування ми навіть не підозрювали.

Була майже четверта ранку, сонце мало зійти за годину, а оточений мерцями Роман Мишинський змагався зі сном у читальному залі Державного архіву в Сандомирі. Довкола нього височіли стоси парафіяльних книг із дев’ятнадцятого століття, і хоча більшість записів стосувалася радісних моментів життя, попри те, що хрещень і вінчань було більше, ніж кончин, однаково його постійно супроводжував запах смерті. Він ніяк не міг позбутися думки, що всі ці новонароджені й усі молодята вже щонайменше кількадесят років гризуть землю, а книги, які зрідка переглядають, принагідно витираючи з них пилюку — це єдине свідчення фактів їхнього існування. Хоча їм усе-таки пощастило, коли згадати про те, як обійшлася війна з польськими архівами.

Було страшенно холодно, у термосі закінчилася кава, і Мишинському тільки й залишалося, що лаяти себе за ідіотську ідею заснувати фірму, котра займалася генеалогічними розвідками, замість того, щоб залишитися на кафедрі. В університеті зарплатня невелика, зате стала, страховка оплачена — суцільні переваги. Особливо, якщо порівняти з роботою в школі, що дісталася його однокурсникам — теж погано оплачуваною, зате підсичуваною постійною фрустрацією й погрозами з боку учнів.

Зиркнув на відкриту книгу й речення, каліграфічно виведене ксьондзом із парафії у Двікозах у квітні 1834 року: «Батько і свідки читати не вміють». Ото й усе, якщо говорити про шляхетське походження Влодзімежа Неволіна. А якщо у когось залишалися сумніви, мовляв, батько прапрадіда Неволіна, що приніс його хрестити, був напідпитку після народин нащадка, то їх розвіював рід занять — селянин. Мишинський був переконаний, що коли йому пощастить дошукатися свідоцтва про шлюб, то він з’ясує, що згадана в метриці Маріанна Неволінова, яка була на п’ятнадцять років молодша за чоловіка, виявиться служницею. Або досі жила в батьків.

Підвівся й енергійно потягнувся, зачепивши при цьому на стіні стару фотографію, довоєнний знімок сандомирської ринкової площі. Поправив його, подумавши, що ринок на листівці виглядав зовсім не так, як зараз. Скромніше. Визирнув у вікно, але вулицю й ринок, яким вона закінчувалася, сповивала темна передсвітанкова мла. Що за дурниці, з якого б це дива старий ринок мав виглядати інакше, чого це він узагалі про це думає, треба братися до роботи, якщо вже вирішив розкопати минуле Неволіна й устигнути повернутися о першій до Варшави.

Чого ще можна чекати? Зі свідоцтвом про шлюб проблем бути не повинно — метрики Якуба та Маріанни мають десь зберігатися, на щастя, Польське королівство виявилося для дослідників архівів досить благодатним полем діяльності. Від початку XIX століття у Варшавському князівстві завдяки наполеонівському кодексу метрики мусили писатися у двох примірниках і передаватися до державного архіву. Пізніше ці принципи змінилися, але все й так виглядало непогано. У Галичині було гірше, а вже окраїни виявилися справдешньою чорною дірою, у Забузькому архіві Варшави знаходилися хіба що якісь рештки документів. Отож із Маріанною, приблизно 1814 року народження, проблем бути не повинно. Якщо йдеться про Якуба, котрий народився наприкінці XVIII століття, то й тут усе незле, священики мали кращу освіту і, коли не були ледацюгами, то книги заповнювали переважно старанно. У Сандомирі допомагало й те, що під час останньої війни місто не спалили ані німці, ані совіти. Найстаріші документи датувалися вісімдесятими роками XVI століття. Раніше сліди однаково губилися, бо лише на Тридентському соборі Церкві спало на думку вести облік своїх овечок.

Потер очі й нахилився над розкладеними документами. Отже, йому потрібні свідоцтва про шлюб із Двікозів за останні два роки і, може, відразу вдасться знайти матір. Дівоче прізвище Квітневська. Гм... У голові дослідника зродилася якась підозра.

Минули майже два роки, відколи Роман усупереч порадам родичів та знайомих відкрив фірму «Золотий корінь». Ця ідея виникла в нього, коли Мишинський збирав матеріал для дисертації в Головному архіві й зустрічав там напівбожевільних людей, які невміло шукали інформацію про своїх предків, намагаючись створити своє генеалогічне дерево. Одному хлопцеві Роман допоміг через жалість, якійсь дівчині — через її гарні груди, і нарешті, Магді, бо вона виявилася просто чудовою зі своєю генеалогічною реконструкцією, що нагадувала Древо Ісайї. Скінчилося все тим, що Магда та її генеалогічне дерево оселилися в нього на півроку. На п’ять місяців більше, ніж треба. Дівчина пішла від нього зі сльозами на очах та усвідомленням, що її прапрабаба Цецилія була байстрючкою, бо в 1813 році її принесла хрестити повитуха.

Тоді Роман вирішив, що можна скористатися цією генеалогічною скаженівкою, і почав продавати свої навички користування архівами. Реєструючи підприємницьку діяльність, він наперед захоплювався тим, як стане детективом історії, і йому й на думку не спало, що назва фірми «Золотий корінь» спричиниться до того, що кожен, буквально кожен клієнт спершу поцікавиться, чи це має щось спільне з китайською медициною, а потім невдало пожартує на цю тему.

Яку «чорних» детективних романах, спершу Мишинський переважно чекав на телефонний дзвінок, утупившись у стелю, проте клієнти зрештою таки з’явилися. Часом випадкові, іноді хтось його рекомендував, тож охочих прибувало, та, на жаль, це не були довгоногі брюнетки в спокусливих панчохах. Передусім приходили відвідувачі двох типів. Перший — закомплексовані окулярники, на чиїх обличчях вимальовувалося питання «Ну, що я тобі такого зробив?» У житті їм не надто повелося, тож вони сподівалися відшукати його сенс і цінність у давно спорохнявілих предках. Покірно і з полегшею, наче сподіваючись цього удару, вислуховували інформацію про те, що вони нічиї нащадки, і зникали.