Юля невдоволено глянула на стелю класу і сказала наче сама до себе: «Мноґа букаф!» Тоді звичним рухом відкинула русяве волосся з лоба, закрила підручник, зиркнула у вікно, де зелена вже гілка погойдувалася під теплим, майже літнім вітром, — і зітхнула.

— Між іншим, — озирнулася до неї вродлива, гарно вбрана Марта, пильно вглядаючись великими блакитними очима, — «олбанською мовою» вже не розмовляють — не модно!

— Ти, звичайно, великий знавець моди, але звідки ти знаєш, що слід говорити, а що — ні? — примружилася Юля.

Марта хотіла було щось відповісти, але до класу ввійшла Таня, і всі вражено замовкли. Дівчина зробила собі нову зачіску й пірсинг — тепер у неї в лівій брові сяяла блискуча срібна сережка. Таня, ні на кого не завертаючи уваги, пройшла і сіла на своє місце. Першою не витримала Марта.

— Дехто хоче бути дуже схожим на справжніх емо… — почала вона. — А справжні емо з нашої школи вчаться у випускному класі.

— Круто! — захоплено звернувся до Тані Стас. — Це ти… Тобі сестра допомогла?

— Умгу… — нарочито байдуже пробурмотіла Таня.

— А правда, що твою сестру минулої п’ятниці якісь гопники мало не побили? — допитувався Стас.

— Правда, — тихо відповіла Таня. — Я хочу їй допомогти…

— У бубон треба бити таких, і край! — насупився Сашко.

— Тобі аби бити! — зиркнула на нього Марта, — ти що, найкрутіший?

— Ну чому ти, Марто, завжди до всіх чіпляєшся? — Артем, не поспішаючи, вийняв з рота жувальну гумку. — Спокійною треба бути, спокійною… Ніхто ж нікому не заважає…

— А чому він весь час каже: «Бити, бити…», — скривилася Марта. — Може, мені неприємно?

— Іноді варто і врізати, — так само повагом додав Артем. — Тим паче, коли лізе ота кінчена гопота…

Лише Василь мовчи поглядав на Таню.

— Учитель! — раптом неголосно, але виразно сказала Юля, і всі знехотя зайняли свої місця.

Після уроків мало не всі дівчата й деякі хлопці обговорювали вчинок і новий вигляд Тетяни. Після того, як її намагалися присоромити вчителі, Таня почувалася мало не героїнею. Дівчата — скажімо, Марта і її подружка Софійка, трималися думки, що пірсинг — то просто спосіб привернути до себе увагу. А ось Юля і Оля були переконані, що Таня висловила таким чином підтримку своїй сестрі з одинадцятого класу. Стас сказав, що вона стала страшенно кльовою, а Сашко заявив: уже в десятому класі він піде бити всіх «гопів і скінів». З ним погодився й Вова.

Відтак декілька однокласників посунули до найближчого кіоску. Хлопці й дівчата накупили чіпсів, вищий за всіх Вова спромігся придбати пиво, а Марта промуркотіла, що «сигарети в неї завжди з собою». Компанія попрямувала до найближчого скверу, в той його закуток, куди рідко заходили пенсіонери й мами з маленькими дітьми. Дві лавки, одна навпроти одної, немов чекали на галасливий гурт. Покидавши портфелі й наплічники, дістали чіпси, а Володя відкоркував пиво.

Артем приклався до пива також, а природжений артист Петрик почав зображати якогось американського комедійного актора, повторюючи, мов папуга: «А… ч-чоловік-молекула! А… ч-чоловік-молекула!» Компанія, дивлячись на його гримаси, реготала, як навіжена, а Оля, також сміючись, поміж тим уважно, вивчаючим поглядом позирала на Вову.

Василь жував чіпси і думав про щось, не звертаючи особливої уваги на інших. Софійка з Юлею перешіптувалися, дивлячись на Сашка…

Тут Сашко, зауваживши погляди дівчат, вийняв із портфеля м’ячика й заходився показувати дива гри сокс. Він настільки майстерно і тривалий час підкидав ногою м’ячика, копаючи його так і сяк, що всі здивовано принишкли.

— Bay! — нарешті не витримала Марта, вийняла сигарету з рота й картинно пустила дим вгору. — Коли це ти встиг навчитися такого?

— Замість нидіти над підручниками, як каже мій брателло, — усміхнувся задоволений Сашко, — я справою займаюся.

— Де купив? — по-діловому звернувся Вася.

— Розкажу, — кивнув Сашко. — І сайти можу підказати, де описані правила й розкриті деякі секрети гри. Але завважте: покарання за невправну гру, за те, що впустиш м’яча — добрячий підсрачник!

— Що? — здивувалася Марта.

— Піддупник, кажу! — засміявся Сашко.

— Прикольно! — зачудовано дивився на м’ячика Артем.

— А то! — Оля завважила це таким тоном, наче сама навчилася цієї гри.

— Так, круто, — погодилася Софійка. — Треба й собі купити! Зкомунячити бабки у домашніх скупердяїв — і купити!

— А я тобі підкажу один сайт із суперфорумом, — обміркувавши щось, Вова глянув на Сашка. — Кайфовий і несподіваний…

— Окей, — погодився Сашко, — а що там на ньому?

— Потім розповім, — Володя, вочевидь, не хотів говорити про це при всіх.

Петрик, знаний витівник і бешкетник, знайшов кілька пакетиків з-під соків. Вочевидь, якась неохайна істота, замість кинути їх до урни зі сміттям, просто залишила валятися під лавкою. Судячи з широкої усмішки Петрика і його сяючих очей, він одразу збагнув, як черговий раз розважити всіх. Виклавши рядочком пакети, він по черзі скакав на них, і вони вибухали з характерним звуком хлопавки, лякаючи бабусь, що проходили неподалік. Хлопці на це шалено реготали, а дівчата всім своїм манірним виглядом показували, що не сприймають таких розваг. Марта навіть демонстративно звела очі догори, голосно прошепотіла:

«О, Матка Боска!» — і похитала головою. А Софійці витівки Петра завжди подобалися. Ось і зараз вона сміялася чи не голосніше від хлопців, а тоді поцілувала «винуватця» в щоку, від чого той почав стрибати довкола лавочок точнісінько, як цапок, чим іще дужче розсмішив приятелів.

— А у Влада з «А» класу, — я його запитувала якось, — аж тридцять улюблених груп! — несподівано сказала Юля. — Я не уявляю, як таке може бути! Не три, а тридцять!