«Мій тато — кілер»

Євген Є

Мій тато — кілер

На узбережжі морському,

Де куряться солеварні,

Далечина потемніла,

Ніби в борні зійшлися

Дим із весняним туманом.

Світліють вершини.

Але в низовинах гірських,

Насподі туману,

Як, серце, тобі прояснитись?

Розкидані села.

Аліса була… і знала…

Пролог

Ці штукенції тоді можна було купити в будь-якій крамниці центру. Принаймні в кожній другій. Коштували вони купу грошей, були блискучі й важкі, але поза тим усе одно залишалися підробками.

Хоча, коли на підставці з безліччю заглибин їх збиралося штук п’ятнадцять-двадцять, вони мали цілком непоганий вигляд…

Тоді ми із задоволенням дарували їх одне одному на дні народження та інші врочистості. Це було навіть кумедно — збирати ці підробки під старовину — нестріляючі пістолі нібито шістнадцятого століття й майже неріжучі шаблі, ножі та мечі — наче точні копії зброї сарацинів доби перших хрестових походів…

Минуло б років десять — тихих, спокійних і вмиротворених — і весь цей мотлох було б відвезено в який-небудь заміський будиночок і благополучно поховано на горищі мезоніну…

Але мені не судилося так зробити…

Зірвавши з підставки важку бойову сокиру, я рубонув навскіс, між плечем і шиєю, майже розваливши навпіл першого з чотирьох підісланих до мене вбивць…

А потім минуло майже одинадцять років.

КНИГА ПЕРША

Частина перша

Юдзьо на ім’я Юкіко

Стіни кімнати були голі. Обклеєні рисовим папером рами — і жодного вікна.

Напівтемна кімната, осяяна масляним світильником, уставленим у рожеву кулю паперового ліхтаря.

Це приміщення було майже в самому центрі будинку, і тут не існувало вікон. Але повітря тут було пронизливо свіже, немов десь біля підніжжя порослих сосновими борами гір.

Та ще цикада, скніючи в малесенькій, сплетеній із бамбукових прутиків клітці, тягла свою нескінченну пісню.

Юдзьо — в Японії повія, що стала другою (неофіційною) дружиною і належить лише одному чоловікові.