«Сторітелінг для очей, вух і серця»

Марк Лівін

Сторітелінг для очей, вух і серця

Бачити світ навколо.

Пізнавати його небезпеки.

Дивитися крізь стіни.

Знаходити одне одного.

Ставати ближчими.

Відчувати.

У цьому призначення життя.

Вступ. Для чого людям історії

Не потрібно далеко йти, аби зрозуміти, що історії правлять світом людей. Я для цього сходив на «Книжковий Арсенал», який щовесни проводять у Києві. Там відвідав дві презентації однакових за статусом книжок, між якими була суттєва відмінність — рівень зацікавлення до розмови на сцені. У першому випадку хоч людей було і немало, але вони нудьгували: позіхали, зазирали у свої телефони, перешіптувалися чи совалися на стільцях. Зі сцени в цей момент лунали важливі, однак надто узагальнені фрази, які без детального контексту складно було зрозуміти. Мені здалося, що людині, яка їх озвучує, теж не надто цікаво. Не вистачало якогось загального фундаменту, на якому все запрацює.

У другому випадку людей було теж багато, і їх ставало дедалі більше з кожною хвилиною розмови, адже ті, хто просто проходив крізь залу, за мить вихоплювали з розмови якісь слова і врешті залишалися. Майже всі люди були зосереджені на тому, про що говорили спікери. Усе тому, що зі сцени лунали не загальні (хоч і дуже важливі) фрази, а конкретні історії про книжку і її героїв, наповнені життєвим смислом і близькі людям. Було помітно, що автору також цікаво розповідати, бо все, про що йшлося, він пережив на власному досвіді.

Можна було б сказати: «це все харизма» оповідача, але таке пояснення надто залежить від інших чинників. Наприклад, від того, чи добре людина поспала, що вона їла, про що говорила перед початком свого виступу, з яких думок складався її день, чи не було задухи в залі і таке інше. Якщо покладатися лише на харизму, можна не потрапити в ціль (я в цьому неодноразово пересвідчився на своєму гіркому досвіді). То чому людям друга презентація була значно цікавіша, ніж перша, хоча обидві книжки хороші?