«Ожеледиця»

Ожеледиця (fb2) - Ожеледиця (День як Вічність) 915K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Татьяна Брукс

Тетяна Брукс

Ожеледиця

Соціальна драма-детектив

У ряду вбивць +1

Антон не міг дивитися на свою наречену. Колишню наречену. Він височів над нею, спираючись однією рукою на кут стола у великому холі її будинку, наче величезний херувим, що спустився з небес, з великими, як застиглі озера, очима і пшеничними кучерями. Вона, як повалений ангел, лежала біля його ніг у калюжі крові, що все ще повільно витікала з величезної рани на скроні. На противагу його світлому, її синяво-чорне, спеціально пофарбоване до весілля волосся вбирало у себе червоний сироп крові. Чорне і червоне. Обличчя було повернуте у зворотний від кривавого потоку бік і виділялося чистою білою плямою на загальному тлі. Майже непомітний, на три-чотири місяці вагітності животик виглядав горбком могили над щастям Антона.

— Аліно! Аліно! Аліночко! — ворушилися його губи на закам’янілому обличчі.

— Антон? Ти що тут робиш так пізно?

Огрядна жінка, вік якої явно підбирався до п’ятдесяти, спускалася сходами від спалень, що розміщувалися на другому поверсі. Було пізно — пів на дванадцяту ночі. Жінка була одягнена у довгий шовковий халат, на її обличчі лисніла неакуратно накладена зеленувата маска — Алла Володимирівна Шмідт намагалася боротися з віком.

— Аліна… Тут Аліна… Вона… мертва.

Хлопець відірвався від столу, на який спирався, щоб не впасти, і здивовано поглянув на свою руку — та була у крові. Лише тепер він подумав, що його, звичайно ж, запідозрять у вбивстві своєї нареченої. А як інакше? Ось вона лежить перед ним, кров усе ще витікає з рани на скроні, і в кімнаті, крім нього, нікого немає.

— Щ-щ-о-о? Щ-щ-о-о з Аліною? — грізно зашипіла на нього та, що мала стати його тещею.

Антон опам’ятався і, не сказавши ні слова, рвонув з дому. Уже вилетівши за двері, побачив, як віддаляються вогні легкової машини, на які ледь звернув увагу, і почув крик, який більше скидався на злісне виття пораненого звіра: «Вбивця-а-а-а!..»

Він помчав вулицею. Важка куртка, яку він так і не застебнув, розвівалася в повітрі і заважала бігти. Був грудень, холодно і слизько. Кілька разів він ледь не впав у мокре снігове місиво під ногами. Такі ж напіврозталі снігові пластівці падали йому на голову. Гаряче тіло тут-таки перетворювало сніг на воду, котра холодними потічками стікала за комір на спину і відразу ставала гарячою. Та ні холоду, ні вологи він не відчував — мчав світ за очі, і ноги самі привели цього летючого ангела, що несе звістку про смерть, до його друга Лаврентія, з яким він ще зі шкільних років ділив бутерброди, парту і все хлоп’ячі секрети.

Непередбачене народження Лаврентія Ботана

Від самого дитинства Антон був єдиною світлою плямкою у спогадах маленького Лавруші. У хлопчика нічого не було, крім його екстравагантного імені і ще більш екстравагантного прізвища. Він був майже сирота. Виховувала його старіюча тітка мами — жінка хоч і добра, але якась до всього байдужа.

Ольга Миколаївна була відомою актрисою і обзаводитися дітьми не мала часу. Творчість і гастрольне артистичне життя ніяк не сприяли обзаведенню сім’єю, та й взагалі Ольга більше всього на світі цінувала свою свободу. Зв’язати своє життя шлюбними узами вона наважилася лише років у тридцяти п’ять, коли зустріла шістдесятирічного голлівудського красеня Джорджа Скотта і дійшла висновку, що він вже досить старий для того, щоб хотіти, а тим більше мати дітей.

Джордж зустрів Ольгу, приїхавши в Україну з концертом, і вже не зміг її забути. Оформивши всі належні документи для весілля і в’їзду в країну, він зробив українській зірці пропозицію, і та її прийняла. Зіграли весілля.

Коли приблизно через півроку спільного життя у Ольги припинилися місячні, вона вирішила, що то клімакс. Особливого значення змінам не надала, подумала тільки: «Ну, і прекрасно: не треба більше возитися з прокладками і всіма цими неприємними обов’язками, якими нас покарав Господь Бог. І за що він нас так? Подумаєш, з’їла Єва те чортове яблуко, пізнала те, що не належить! А хто взагалі вирішив, що вона повинна знати, а що ні? Та й коли то все було!? А якщо вже зовсім чесно, то що б ці чоловіки взагалі робили без нашого жіночого знання, якщо вони не можуть навіть запам’ятати, в якому ящику комода лежать їх шкарпетки, а в якому труси».

Місяці через чотири «клімакс» заворушився. Ольга Володимирівна не на жарт занепокоїлася й пішла до гінеколога.

— У вас вісімнадцять тижнів вагітності, — байдуже прокоментувала ситуацію молода, стильна лікарка, від якої пахло парфумами «Шанель № 5».

— Як? — трусики Ольги Володимирівни завмерли в руках на півшляху до мети.

— Ну, я підозрюю, що таким же чином, як вагітніють жінки усього світу, — спробувала гуморнути гінеколог, хрустячи білосніжним халатиком.

— Мені вже скоро сорок років, а чоловіку — шістдесят! Цього просто не може бути!

— Заздрю я вам, Ольго Володимирівно! Шістдесят років — і все ще здатний зачати дитину. От молодець!

— Що значить молодець? Не треба мені ніякої дитини! Дайте направлення на аборт.

— Ні, — відрізала лікарка і подивилася на Ольгу поверх своїх стильних окулярів, які носила, схоже, лише як аксесуар.

— Що значить «ні»?

— А те і значить! По-перше, вже пізно — дитинка ворушиться, а по-друге, вам не можна робити аборт, бо у вас фіброміома. До речі, вагітність, можливо, вирішить цю проблему, такі випадки бувають.

— Яка ще фіброміома? Це що, рак? Але я не хочу!

— У вас же немає дітей, чи не так? — зашелестів халатик, коли його господиня, делікатно уникаючи небезпечної теми, сідала за стіл.

— Ні, але…

— Як би там не було, я не візьму на себе відповідальність. Більше того, настійливо рекомендую вам народити!

Так на світ з’явився Лавруша, як символ лаврового вінка — успішного завершення творчої діяльності знаменитої актриси Ольги Ботан. Прізвище йому дали мамине, оскільки батькове Скотт українською звучало не надто пристойно, і батьки боялися, що дитину дражнитимуть недобрі діти. Проблеми це, правда, не вирішило: Лаврентія дражнили то «ботаніком» через прізвище, то «лавровим листком» через ім’я. Це, мабуть, у деякій мірі і визначило його майбутню професію — Лавр Георгійович Ботан став ботаніком. У свої тридцять років він уже був професором, завідувачем кафедри генетики рослин у сільськогосподарській академії. І єдиним його другом ще зі шкільної лави залишився Антон Гаєвський, з яким вони частенько разом захищали кулаками свою хлоп’ячу гідність: то Лавра через батька-американця, то самого Антона, який приїхав із Західної України і попервах не дуже добре розмовляв російською.

Якщо раптом друг у від’їзді, або Ліки від стресу

Антон злетів на третій поверх будинку, де жив його друг, і навіть не замислюючись, що вже далеко за північ, подзвонив у двері. Йому ніхто не відкрив. Він подзвонив ще раз, потім ще. Врешті-решт став тиснути на кнопку дзвінка, не віднімаючи руки, але ці двері йому так ніхто й не відкрив. Зате відчинилися двері поруч. З них сірим мишеням висунулася заспана мила мордочка дівчатка з розпатланим їжачком на голові.

— А Лавра немає! — пропищало «мишеня».

— Га? Що? Як це немає? А де він?

— Він поїхав. На конференцію. В Америку. Буде завтра або післязавтра, не пам’ятаю зараз…

— Як поїхав? У Америку? Він що, з глузду з’їхав? А що ж мені тепер робити? — Антон притулився спиною до стіни, потім, закривши обличчя долонями, з’їхав по ній униз.

— Ой, у вас кров! — занепокоїлася дівчина. — Може, вам потрібна допомога?

— Мені тепер ніщо не допоможе, — видавив із себе хлопець, вимазуючи кров’ю, що залишилася на долонях, свої біляві кучері.

— Ви, напевне, Антон? — дівчина навшпиньки підійшла до сумного херувима, котрий сидів на кахелі, і присіла поруч нього. — А мене Лікою звуть. Я недавно тут живу. Мені Лавр Георгійович про вас розповідав. І на знімку я вас бачила, коли до нього в гості заходила, — навіщось почала пояснювати вона. — У вас щось трапилось? Ходімо до мене. Вмиється і розповісте, що сталося — може, я допоможу чим. Потім зателефонуємо Лавру… Лавру Георгійовичу. Ви не хвилюйтеся, ми з ним дружимо, — Ліка почервоніла, запнулася, а потім продовжила. — Він мені багато про вас розповідав, — і вона потягла Антона за руку.