«Серце гріє»

Серце гріє (fb2) - Серце гріє 1417K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Инга Пфлаумер

Інга Пфлаумер

Серце гріє

СЕРЦЕ ГРІЄ

Пролог

Полум’я свічки ледь здригнулося і метнулось праворуч, наче відбиваючи сум’яття, що панувало в думках гостя. Дато Гай, величезний, посічений шрамами воїн, схожий на старого кошлатого ведмедя, чекав на відповідь. Темна постать у кріслі не зронила й звуку, але від того що зараз відповість ця людина, залежало не лише майбутнє п’ятьох підлітків, а й багато в чому доля самого дато й усієї школи.

Гість у темній накидці, вкритій плетивом вибагливого письма бедуїнів, ступив уперед. Його тонкі руки, сховані в рукавички, випустили дерев’яний ціпок. Маг притягнув до себе стосик паперів зі столу.

— Навіщо ти зберігаєш це? — прошелестів кочівник. Незважаючи на тишу, яка панувала в обителі, голос Шеїчі було ледь чути. Так у безмісячну ніч пісок, здійнятий вітром, стукотить у вікно.

Палець, обтягнутий чорною тканиною, вказував на невелику картинку в золотавій рамі.

Боєць, у якому насилу можна було впізнати молодого Гая, з майже батьківською гордістю дивився на підлітків, які пустували біля водограю. Один — рудий, довготелесий і недоладний, здіймаючи сотні бризок, затягав у воду другого — білявого, повнуватого, в крислатому капелюсі. Третій, чорний від засмаги, стояв поруч із Гаєм, стискаючи в руках стос книжок. Правий нижній кутик картини було замазано чорною фарбою. Але двоє чоловіків, які були в кабінеті, чудово знали, хто був там зображений.

Замість відповіді дато Гай знизав плечима й відвернувся до вікна.

— Розкажи мені про них, — попросив кочівник, не дивлячись у папери.

Величезним ручиськом Гай розкуйовдив і без того розпатлане волосся, схопив бороду в жменю, похитав головою: він і раніше розумів, що це буде нелегка розмова, але не уявляв, наскільки тяжко сидіти в одній кімнаті з людиною, котра уособлює минуле, про яке так часто хотілося забути.

— Дівчисько, те, котре смаглявіше, — Тара, добре володіє зброєю. Швидка, легка, гнучка — коза та й годі. Щоправда, тримається осторонь, на людей з побоюванням поглядає, на контакт не дуже добре йде. Друга, Майя, білява, — навпаки. Товариська, хоч і з норовом. Її родина вже багато століть лікувальною магією займається, старша сестра Майї, Інжера, минулого року отримала звання майстрині. Зараз проходить служіння в грандмайстра Тахінії. Молодша, щоправда, не така обдарована, зате дівчисько щире й добре.

Хлопці, звичайно, складніші будуть. Нел із клану екзорцистів. Не мені тобі розповідати, які в нас із ними стосунки. Тож його до нас не просто так послали…

— Шкідник?

— Куди там!.. Мітка демона в нього. Не поталанило хлопцеві при народженні. Другий, Грей, нічим до іспиту не вирізнявся. Й іспит уже втретє складав — батько його приїздив, аби втлумачити синкові, що слід. І втлумачив — той на смузі перешкод узяв і перелетів на той бік. Попри заклинання проти левітації. Просто потягнувся до нитки стихії дерева — Цин-ді, сили набрався і полетів. У нас такого переполоху давно не було. Щоби чотирнадцятирічний хлопчисько таку штуку втнув! Не кожному з тих, хто довчився до звання сото, такий політ до снаги. А та-вей, старший цієї п’ятірки, — Дарт, найталановитіший, напевно. У шістнадцять років звання та-вей отримати — чував ти коли-небудь про таке? Дуже сильний маг росте, дуже сильний.

Гість мовчав. Дато Гай пройшов із кутка в куток, сів до столу, знову підвівся, визирнув у вікно — і нарешті не витримав:

— Ну, то що? Шеїчі, ти незабаром на цих паперах дірку прогледиш.

— Намагаюся зрозуміти, хто з них…

— Хто з них що?

— Хто з них турбує тебе настільки, що ти перепорпав усю пустелю, аби знайти мене. Ось ця, — на стіл лягла в’язка паперів, увінчана зображенням срібнокосої дівчинки, — відпадає відра-зу. Батьки — відомі лікарі, родина багато років рятує людям життя, там такий запас благочестя в крові, що за дівчинку можна не перейматися. Єдине, що може турбувати, — заздрощі до старшої сестри, але від таких дрібниць до стихії не звертаються. Цей хлопець, — ще одна в’язка, цього разу з портретом білявого зеленоокого юнака, опустилася на стіл, — теж не підходить. Так, здатність до магії Цин-ді просто дивна, але поки що виявилася лише раз. Зважаючи на все, що написано в сувої, хлопчисько надто ледачий і неповороткий. Такому стихія ні до чого.

Із цим дівчиськом теж усе зрозуміло, — Шеїчі відклав сувій, на початку якого була намальована смаглява чорнява кароока дівчина. — Жодних здібностей до магії. Дато Феаліс із більшою зацікавленістю поставився б до такого екземпляра. Залишаються двоє. Хлопець із міткою і юний геній. Міченого я, мабуть, теж виключу. Йому ні до чого стихії — у нього своїх проблем задосить. А ось юному генієві… — Шеїчі замовк, очікуючи відповіді. У кабінеті було так тихо, що чути, як пустеля за стінами міста жене свої піски.

— Скажи, навіщо тобі це? — продовжив кочівник.

— Ти не розумієш, — зітхнув Гай. — Не в мені річ. Ти подивися на цих дітей. Тару, ту саму, позбавлену здібностей до магії, не візьме ніхто. Твоя правда, Феаліс багато на що піде, аби її роздобути. І ти не гірше за мене знаєш, що він із нею зробить, аби якомога більше довідатися про таку дивину, як цілковита відсутність магії. Вона у відмові, розумієш? Я особисто з кожним учителем розмовляв, щоб їй дозволили тут навчатися. Я сам її вивчив усього, що вона вміє. І тепер віддати її Феалісу тільки тому, що той вчасно подбав і відповідно всіх майстрів налаштував? — Гай роздратовано вдарив долонею по столі. Між п’ятьма великими магами Ормрона ніколи не було ніжних почуттів.

— А цей, Нел, — продовжив Гай, — хлопець із міткою. Його при народженні мали були вбити власні батьки. Проте вони інакше його використати вирішили. За всі роки служіння заплачено золотом у надії на те, що демон всередині в нього пробудиться й знищить тут усе живе. І хлопець це чудово розуміє. Як і те, що тут його тримають із зачаєними сподіваннями, що під час служіння він згине десь у далеких землях. А Грей? Син пекаря, здатний запросто знаходити нитки стихій і черпати з них силу. Боги великі, де таке бачено? Ми обидва знаємо, що чаїться в нитках. Нема блаженства, рівного тому, що охоплює людину, з’єднану з ниткою. Скільки шістнадцятирічний парубійко витримає, перш ніж потягнеться до нитки ще раз, зіллється з нею і втратить розум? Лінощі лінощами, але я не надто уповав би на них.

Гай замовк, замислився, чи варто продовжувати. П’ятий учасник команди був головним предметом його тривог.

— Дарт, у нього свої складнощі. А цей хлопець мені дуже дорогий. І я сподіваюся, що ці четверо зможуть втримати його від нерозважливих вчинків, — Гай вирішив обмежитися короткою характеристикою улюбленого учня, Шеїчі й сам усе зрозуміє. — Їм потрібен учитель. Такий, як ти.

Довгі й сповнені почуття монологи не були сильною стороною зазвичай неговіркого Гая. Дато відкинувся на спинку крісла й втупився в стелю. Ці дітлахи справді важили для нього дуже багато.

— Ледар, одержимий, позбавлена магії, хлопець, що жадає сили, й дівчинка, якій доведеться стати єднальною ланкою між ними… Ну й п’ятірка, — Шеїчі стомлено похитав головою. — Гаразд. Я візьмуся за них. Але розкажи-но мені докладніше про цього молодого та-вей.

Розмова за дубовими дверима кабінету дато Гая тривала до світанку.

Розділ І

Перше завдання

Сьомий день, місяць малого достатку=

Рухатися ставало дедалі складніше. Права рука немовби налилася свинцем, кожен удар серця відбивався в пораненому плечі. Думки плуталися, заважаючи сконцентруватися на заклинаннях. Дарт струснув головою, розганяючи туман, який огорнув думки. Каміння під ногами тремтіло дедалі дужче — хвилин за дві шахту мало б остаточно завалити. Тоді Дарт разом із цими чотирма сисунцями та духом стихій залишиться тут назавжди.

Удар кам’яних мацаків знов упав на опору, яка підтримувала склепіння. Кам’яна скалка пролетіла зовсім поруч, залишила на щоці молодого майстра глибокий поріз, але Дарт не відчув нового поранення: інше закляття — відвертання очей — жадало від пораненого хлопця максимальної концентрації.