«9 оповідань»

9 оповідань (fb2) - 9 оповідань [UK] 562K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Джером Дейвид Сэлинджер

і ,.і СІ Ц-і\

ДЕВ’ЯТЬ

ОПОВІДАНЬ

Дж.Д.Селінджер

“ХАРКІВ

«ФОЛІО:

2012

ББК 84 (7СПО)

С29

Серія «Карта світу» заснована у 2010 році

J. D. Salinger Nine Stories Перекладено за виданням:

Salinger J. D. Nine Stories. — New York; Back Bay Books.

Переклад з англійської Ю. В. Григоренко, А. О. Івахненко Художник-оформлювач Г. В. Кісель

Селінджер Дж.

С29 Дев’ять оповідань / Дж. Селінджер; пер. з англ. Ю. В. Григоренко, А. О. Івахненко; худож.-оформлювач Г. В. Кісель. — Харків: Фоліо, 2012. — 223 с. — (Карта світу).

ISBN 978-966-03-5083-0 (Карта світу).

ISBN 978-966-03-5999-4

Назва — абсолютно неоригінальна й невигадлива. І тому — загадкова. От уже майже шістдесят років критики, філософи й читачі намагаються розгадати таємницю — чому дев'ять, чи є в цьому якийсь зашифрований зміст, написана невидимим чорнилом таємниця. Що не дивно, адже Джером Д. Селінджер — і сам найбільша загадка світової літератури, людина, яка в розквіті років і кар’єри відійшла від метушні цього світу. А може, і не треба шукати пояснень. У «Чудовому дні для рибки-бананки», «Незадовго до війни з ескімосами», «Тедді» і інших оповіданнях кожний знайде щось своє, побачить себе в дитинстві, відчує те, що почував, переходячи з дитинства — світу щирих почуттів, у дорослий світ, де панують жорсткі рамки правил і умовностей...

ББК 84(7СПО)

Copyright © 1948, 1949,1950,1951, 1953 by J. D. Salinger Copyright © renewed 1975,1976,1977,1979,1983 by J. D. Salinger © Ю. В. Григоренко, А. О. Івахненко,

_ ____*»■.,. ~ переклад українською, 2012

^КІ?^ЄЛЬ’^{ХуД0ЖНЕ} оформлення,

. ... _ .

^tvapTa Світу) © Видавництво «Фоліо», марка серіі,

ISBNpaw906‘03‘5999-4"'ⁱ • ' ^г " і* 2010

A f, О

Присвячується

Дороті ОлЫш та Ґесу Добрано

Ми знаємо, як звучить плескання в обидві долоні. Але як звучить плескання однієї долоні?

Дзенський коан

ЧУДОВИЙ ДЕНЬ ДЛЯ РИБКИ-БАНАНКИ

У готелі було дев’яносто сім нью-йоркських рекламних агентів, й через те, що вони неподільно загарбали собі міжміські лінії, дівчина з 507-го номера мусила чекати на свій дзвінок з полудня майже до пів на третю. Отож вона не гаяла часу. Вона прочитала статтю «Секс — це розвага чи пекло» у дрібноформатному жіночому часопису. Почистила гребінця та пензлика. Вивела пляму на спідниці свого бежевого костюма. Перешила ґудзика на блузці з «Саксу»¹. Вищипала пару волосинок, котрі недавно проросли на родимці. Коли в її кімнаті нарешті задзеленчав телефон, дівчина саме сиділа на канапі коло вікна, закінчуючи фарбувати нігті на лівій руці.

Вона була однією з тих дівчат, які не кидаються до слухавки, залишаючи справу недоробленою, щойно задзеленчить телефон. Дівчина поводилася так, ніби її телефон безугавно дзеленчав, відколи вона доросла до підліткового віку.

' Мережа розкішних універмагів.

Пензликом у лакові вона пройшлася по нігтю мізинця, підкреслюючи лунку на ньому, а телефон тим часом не втихав. Дівчина знов опустила кришечку у пляшечку з лаком й підводячись почала махати рукою — тією, на якій лак ще не висох, — туди-сюди. Іншою рукою вона взяла вщент повну попільничку з привіконної канапи й віднесла її на нічний столик, де стояв телефон. Вона сіла на одному із застелених, зсунутих разом односпальних ліжок, а потім, на п’ятому чи шостому дзвінку, врешті підняла слухавку.

— Привіт, — мовила вона, розчепіривши пальці на лівій руці й тримаючи її подалі від білого шовкового пеньюару, який тільки й був на ній опріч капців, — персні вона залишила у ванній кімнаті.

— Місіс Ґласс, я зараз з’єдную вас із Нью-Йорком, — почувся голос оператора.

— Дякую, — відповіла дівчина, звільняючи місце для попільнички на нічному столику.

Почувся жіночий голос:

— Це ти, Мюрієл?

Дівчина трошки відсунула слухавку від вуха.

— Так, мамо. Як ся маєш? — мовила вона.

— Я мало не вмерла від хвилювання за тебе. Чому ти не телефонувала? З тобою все гаразд?

— Я силкувалася додзвонитися до тебе вчора ввечері, й позавчора також. Але телефон тутечки був...

— З тобою все добре, Мюрієл?

Дівчина ще більше віддалила слухавку від вуха.

— Яв нормі. Мені спекотно. У них тут у Флориді найспе-котніший день за...

— Чому ти мені не телефонувала? Я хвилювалася до...

— Мамусю, люба, не кричи на мене, я пречудово тебе чую, — відповіла дівчина. — Вчора увечері я дзвонила тобі двічі. Вперше відразу потому як...

— Я сказала батькові, що ти, мабуть, зателефонуєш учора. Але ти не дзвонила, він мав... З тобою все гаразд, Мюрієл? Кажи правду.

— Яв нормі. Припини мене про це питати.

— Коли ти приїхала до міста?

— Не знаю, рано у середу.

— Хто кермував?

— Він, — відповіла дівчина, — й не хвилюйся. Він дуже добре кермував. Усю дорогу їхав менше п’ятдесяти. Я була вражена.

— Як то він кермував?! Мюрієл, ти дала мені слово...

— Мамо, — перебила дівчина, — я ж щойно сказала: він дуже добре кермував. Він увесь час їхав менше п’ятдесяти, коли хочеш знати.

— Чи не втнув він якихось витівок з деревами?

— Я ж кажу, він кермував дуже добре. Я просила його їхати якнайближче до сигнальної смуги й таке інше, він знав, що я маю на увазі, й слухався. Знаєш, він навіть намагався не озиратися на дерева. До речі, татко, бува, не полагодив машину?

— Ще ні. Вони просять чотириста доларів лише за те, щоб...

— Мамо, Сеймур казав татові, що заплатить за все, тож немає чого...

— Гаразд, побачимо. Як він поводився в дорозі та й взагалі?

— Добре, — відповіла дівчина.

— Він і досі так само бридотно тебе називає?

— Ні. Наразі придумав дещо новеньке.

-Що?

— Ой, мамо, яка різниця?

— Мюрієл, я хочу знати. Твій батько...

— Гаразд, гаразд. Він зве мене Пані Одухотворена Мандрьоха 1948, — відповіла дівчина й гигикнула.

— Мюрієл, це не смішно. Взагалі нічого смішного, це жах. Насправді, це сумно. Коли я думаю про те, як...

— Мамо, — перебила вона, — слухай-но. Ти пригадуєш книжку, яку він прислав мені з Німеччини? Пам’ятаєш ті німецькі вірші? Де я їх поділа? Я сушу собі голо...

— Вони у тебе.

— Ти певна? — перепитала дівчина.

— Певна річ. Себто, вони у мене. У кімнаті Фредді. Ти залишила їх тут, а у мене не було для них місця у... А що, хіба вони йому знадобилися?

— Ні. Він тільки спитав мене про цю книжку, коли ми під’їздили. Хотів дізнатися, чи я прочитала ті вірші.

— Але ж вони німецькою!

— Так, люба. Але то байдуже, — відповіла дівчина, закидаючи ногу на ногу. — Він сказав, що ті вірші написав єдиний видатний поет цього століття. Казав, що я мушу купити їх у перекладі, чи щось таке. Або вивчити мову, уяви собі.

— Який жах, жах. Власне, це дійсно сумно, саме так, сумно. Батько саме вчора сказав...

— Зачекай хвилинку, мамо, — мовила дівчина й пішла до крісла біля вікна за цигарками. Запаливши одну, знов повер-

нулася на своє місце на ліжку. — Мамо? — мовила вона, випускаючи дим.

— Мюрієл. Тепер послухай-но.

— Я слухаю.

— Батько говорив з паном Сиветськи.

— Невже? — спитала дівчина.