«Червоний Голод. Війна Сталіна проти України»

Червоний Голод. Війна Сталіна проти України (fb2) - Червоний Голод. Війна Сталіна проти України (пер. Дарія Маттінґлі,Оксана Кисіль) 5150K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Энн Аппельбаум

Енн Епплбом

Червоний Голод

Війна Сталіна проти України

Жертвам

Мапи

Подяки

Цю книжку неможливо було написати без щирої підтримки, допомоги та порад професора Сергія Плохія та його колег з Українського наукового інституту Гарвардського університету. Десять років тому співробітники інституту зрозуміли, що нові архівні відкриття дають змогу оприлюднити нові сторінки в історії Голодомору. І вони мали рацію. Різні дослідники інституту допомагали мені в різний час, але я особливо вдячна Олегу Воловині та Костянтину Бондаренку з проекту МАПА в Гарвардському університеті. Вони провели надзвичайно клопітку й скрупульозну роботу зі статистичними й демографічними даними та мапами.

Я безмежно вдячна за допомогу Марті Базюк з Науково-освітнього консорціуму вивчення Голодомору (HREC) в Торонто, а також Людмилі Гриневич з Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine) в Києві. Вони обидві щедро поділилися зі мною своїми глибокими знаннями з проблематики Голодомору. Я також вдячна документалісту Андрію Ткачу за допомогу зі світлинами. Професор Андреа Ґраціозі з Університету Неаполя допоміг скласти попередній план та виступав як голос за кадром протягом усього часу, що я працювала над книжкою. Дві надзвичайні молоді історикині, Дарія Маттінґлі та Тетяна Боряк допомагали мені з дослідженням у Києві та інших містах України. Молоді докторанти Гарвардського університету Ієн Крукстон та Оксана Михед звіряли в роботі достовірність вказаних джерел і відповідність транслітерації. Цілий ряд українських істориків допомогли мені порадами та позичили власні книжки або поділилися ще неопублікованими статтями. Я розповім про них у передмові, а особливу вдячність хочу висловити Юрію Шаповалу та Геннадію Боряку. Дякую також колегам, які погодилися прочитати попередні версії манускрипту, включаючи Джефрі Госкіна, Богдана Кліда, Любомира Луцюка й Френка Сисина. Я вдячна також Найджелу Коллі та Рассу Челаку за допомогу з історією Ґарета Джонса. Також хочу подякувати Роману Процику з Фонду катедр українознавства та меценатам, особливо Любі Кладко, докторці Марії Фішер-Слиж, Аркадію Мулак-Яцківському та Івану й Гелені Панчак, а також Фонду імені Семененка Східноєвропейського Дослідного Інституту імені В. К. Липинського.

Як і раніше, Стюарт Проффітт у видавництві Пенґвін в Лондоні та Кріс Пополо в Нью Йорку стали блискучою трансатлантичною командою видавців, а Жорж Боршад — ідеальним агентом. Це вже третя книжка, яку я змогла написати за допомогою цього тріо. Я назавжди вдячна усім трьом. Річард Дюґюд працював над цією книжкою в Лондоні зі зразковою ефективністю, у той час як Річард Мейсон був чудовим та прискіпливим редактором.

Нарешті, я хочу подякувати Радеку, Тадзю та Александру — з любов’ю.

Передмова

Провісників голоду, що насувався, було чимало. Селяни України почали потерпати від голоду вже на початку 1932 року. Таємні звіти ОГПУ та листи з інших районів Радянського Союзу, де вирощували зерно — Північного Кавказу, Поволжя та Західного Сибіру — розповідали про опухлих від голоду дітей, про цілі родини, що харчувалися травою та жолудями, про те, як селяни залишали свої домівки в пошуках їжі. У березні медична комісія знайшла трупи на вулиці в селі неподалік від Одеси. Ні в кого з місцевих мешканців не було сил їх поховати. В іншому селі посадовці намагалися приховати рівень смертності від сторонніх осіб. Вони заперечували голод навіть тоді, коли голодні люди вмирали у всіх на очах.^[1]

Дехто писав листи до Сталіна, сподіваючись отримати пояснення:

Шановний т. Сталін, чи є закон радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники, не маємо уже з 1 січня 1932 р. у своєму колгоспі ні фунта хліба... Як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці, питаємо, за що ми бились на фронтах: за те, щоб сидіти голодними, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду?^[2]

Хтось просто не міг повірити, що в усьому винна радянська влада:

В селах помирає від голоду 10–20 сімей за день, діти розбіглися хто куди, всі залізничні вокзали переповнені селянами-втікачами. В селах не залишилось ні коней, ні худоби... Буржуазія, виконуючи завдання капіталізму, створила у нас штучний голод, і цим налаштувала все селянство проти радянської влади.^[3]

Проте голод організувала не буржуазія. Причини крилися в катастрофічному рішенні керівництва Радянського Союзу змусити селян відмовитися від своєї землі та вступити в колгоспи; у виселенні «куркулів» або багатших селян з їхніх домівок; урешті в хаосі, що виник унаслідок сукупності цих факторів і спричинив голод у селі. У кінцевому підсумку, це був присуд Йосипа Сталіна, генерального секретаря ЦК ВКП(б). Навесні та влітку 1932 року Сталін отримував багато термінових повідомлень з усіх адміністративно-територіальних одиниць СРСР. На підставі цих зведень він мав чітке уявлення про кризу на селі. Лідери КП(б)У опинились в особливо безпорадній ситуації й кілька з них написали Сталіну довгі листи, благаючи про допомогу.

Багато партійних лідерів в Україні вірило, принаймні наприкінці літа 1932 року, що ще більшої трагедії можна уникнути. Режим міг попросити про міжнародну допомогу, як це було під час попереднього голоду в 1921 році. Режим міг би призупинити експорт зерна або відмовитися від великих планів хлібозаготівель. Також можна було надати допомогу селянам у тих регіонах, що особливо потерпали від голоду. Певною мірою таку допомогу було надано, але в недостатніх розмірах.

Натомість восени 1932 року найвище керівництво ВКП(б) прийняло ряд рішень, котрі призвели до поширення та посилення голоду в селах України й водночас унеможливили виїзд селян за межі республіки в пошуках їжі. У розпал голоду організовані бригади партійних активістів і міліціонерів, керовані ненавистю, котру влада насаджувала протягом останнього десятиріччя, одурманені пропагандою про змову, самі, потерпаючи від голоду й страху, ходили по селянських хатах і забирали все їстівне: картоплю, буряк, кабачки, квасолю, горох, усе, що було в печі та шафах, худобу, птицю і навіть домашніх тварин.

Це призвело до катастрофи, у результаті якої на території Радянського Союзу між 1931 та 1934 роками від голоду загинуло щонайменше 5 мільйонів людей. Серед них більш як 3,9 мільйона українців. Відзначаючи надзвичайні масштаби голоду 1932–1933 років, українські емігранти в своїх публікаціях називали його Голодомором. Цей термін символічно поєднує два слова — «голод» та «мор», тобто означає навмисне винищення голодом.