«Змiнюється все»

Для Тома

«Ми мусимо пам’ятати, що наша робота полягає більш ніж у запобіганні кліматичним змінам. Потрібно дивитися ширше. Насправді мова йде про докорінні зміни в способі нашого існування на цій планеті».

— Ребекка Тарботтон,виконавчий директор екологічної організації Rainforest Action Network, 1973–20121

«В своїх книжках я спробував уявити як люди солять Гольф Стрім, підпирають греблями льодовики, що відколюються від Гренландського щита, перекачують воду з океанів до змілілих річищ Сахари та Азії, аби утворити солоні моря, використовують сніги Антарктики для поповнення запасів прісної води, генетично створюють бактерії, котрі дозволяють корінню дерев утримувати більше вуглецю, піднімають Флориду над поверхнею моря та (це, мабуть, найтяжче) цілком змінюють принципи капіталізму».

— Письменник-фантаст Кім Стенлі Робінсон, 20122

Вступ. Усе змінюється так чи інакше

«Більшість припущень щодо природних катаклізмів підтверджують фундаментальні зміни нашого майбутнього. Через викиди парникового газу зросте температура повітря, що поступово вплине на підвищення рівня світового океану. Однак геологічні дослідження показують, що в окремих випадках глобальні зміни клімату можуть стати наслідком незначних змін. Іншими словами, якщо температура повітря досягне певної межі, можуть початися непередбачувані та потенційно незворотні зміни, котрі матимуть масштабний руйнівний ефект. Після цього процес не можна буде зупинити, навіть знизивши рівень викидів вуглекислого газу в атмосферу. Це буде колапс, наслідки якого ми не зможемо контролювати».

— Доповідь Американської асоціації сприяння розвитку науки, найбільшої наукової асоціації з питань природознавства в світі, 20143

«Люблю запах вихлопних газів».

— Сара Палін, 20114

У гучномовці пролунало оголошення: «Просимо пасажирів рейсу 3935 з Вашингтона до Чарлстона, Південна Кароліна, узяти багаж та покинути салон літака».

Усі спустилися трапом та вишикувалися на розпеченій злітній смузі. Видовище, що постало перед ними, було досить незвичним: колеса повітряного судна компанії US Airways фактично занурилися в асфальт, ніби у свіжий цемент. Шасі застрягли настільки глибоко, що вантажівка, яка приїхала, аби витягти літак, нічого не могла вдіяти. Працівники авіакомпанії сподівалися, що без тридцяти п’яти пасажирів на борту апарат стане достатньо легким, щоб відбуксирувати його. Це було не так.

Хтось виклав до мережі фото з підписом: «Чому скасували мій рейс? Бо в окрузі Колумбія настільки спекотно, що наш літак на 4 дюйми загруз в асфальт»5.

Зрештою потужніший тягач витяг літак і він злетів, відстаючи від розкладу на три години. Речник авіакомпанії поклав провину на «аномальну температуру»6.

Літо 2012-го дійсно було надзвичайно спекотним (утім, як і торік чи наступного року). Причина не є таємницею: використання величезних об’ємів викопного палива, до якого вдавалася, у тому числі, компанія US Airways попри незручність у вигляді розплавленої злітної смуги. Іронія очевидна. Використання викопного палива настільки змінило наш клімат, що тепер необхідно знизити рівень його використання. Однак це не завадило пасажирам рейсу 3935 знову сісти на літак і продовжити подорож. Про кліматичні зміни не було сказано в жодному випуску новин.

Я аж ніяк не засуджую цих пасажирів. Усі ми, сповідуючи споживацький спосіб життя, є певною мірою «пасажирами рейсу 3935». Поставши перед проблемою, яка несе загрозу існуванню нашого виду, суспільство продовжує робити те, що, власне, спричинило кризу, докладаючи мізерних зусиль для виходу з цього становища. Авіакомпанія використала потужнішу вантажівку, аби витягти літак. У свою чергу глобальна економіка зміщує акцент з використання традиційних видів палива на ще небезпечніші — бітумінозні піски з провінції Альберта, нафту, добуту шляхом глибоководного буріння чи газ, отриманий завдяки гідравлічному розриву пластів вугілля після руйнування гір.

Тим часом штучно спричинені природні катаклізми продовжують змінювати клімат, іронічно роблячи його неприйнятним саме для тих галузей індустрії, які є відповідальними за потепління. Наприклад, у 2013 році повінь у Калґарі змусила керівників нафтових компаній, які працювали в провінції Альберта, припинити видобуток і відправити робітників додому. Водночас поїзд, який перевозив легкозаймисті речовини, завис на краю мосту. За рік до цього річка Міссісіпі зміліла настільки, що баржі з нафтою та вугіллям не могли пливти кілька днів. Вони чекали поки військові інженери поглиблять річище (довелося використати кошти, які мали піти на боротьбу з наслідками повені, що сталася в цій місцевості за рік до цього). В інших частинах країни вугільні електростанції тимчасово не працювали, оскільки водойми, які вони використовували для охолодження обладнання, стали або надто гарячими, або також зміліли (у деяких випадках і те, й інше).

Такий когнітивний дисонанс є частиною буття в цей шалений час. Проблема, яку ми так уперто ігнорували, завдає удару, а ми йдемо ва-банк, удаючись до методів, що є першопричиною загрози.