Читать книгу «Судний день», Ярослав Иванович Ярош

«Судний день»

533

Описание

«Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго, довго кров степами текла-червоніла»…Зі шкільної парти ми пам’ятаємо, як Шевченко у своїй безсмертній поемі «Гайдамаки» «скликав» у Холодний Яр відважне гайдамацтво, а ми з хвилюванням слідкували за долями Гонти, Залізняка і Яреми Галайди. Та чи було все саме так, як описував Великий Кобзар? Як зараз нам ставитися до кривавих подій Коліївщини? Що це було: стихійне повстання українського селянства, спланована війна за відновлення незалежності Української Держави чи «багатоходівка» Російської імперії?На це питання дає відповідь новий роман Ярослава Яріша «Судний день». Його сюжет заводить нас у жорстоке ХVІІІ століття, де поміж темних пущ Холодного Яру та глибоких байраків запорозького степу кувалися свячені ножі, у той час як у замках і палацах жирувало знавісніле від безкарності панство. Ось-ось «заспівають треті півні», впаде іскра у порох і велике пожарище затопить всю Україну, спом’янувши горді часи Хмельницького і Палія.Усе ніби й просто… Але була ще й третя сила…



1 страница из 273
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

Судний день (fb2) файл не оценен - Судний день 1305K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Ярослав Иванович Ярош


Ярослав Яріш

Судний день

© Я. І. Яріш, 2016

© Л. П. Вировець, художнє оформлення, 2016

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2006

* * *

Пролог

Мліїв. 1766 рік

Десятки коней голосно тупотіли, піднімаючи хмару куряви. Дощику не було уже кілька тижнів, тож пилюка на дорозі стояла мало не по кістки. На небі – ні хмаринки. Сонечко пригрівало добряче, так що з-під шапок виступив рясний піт. Коні смерділи по5том, а від них той запах передавався і на людей. Понад усе хотілося скинути із себе кавалерійські лати, розігріті сонцем, і шубовснути з розгону у воду. Не можна.

Пан Воронович їхав попереду, поруч із ним тримався той самий біскуп, що його не допустила до церкви мліївська громада, а позаду – озброєні жовніри. Із мліївцями потрібно було розібратися, до того ж так, аби іншим наука була.

Будучи на королівській службі, Воронович не поділяв таких методів. Він був ротмістром однієї з корогов так званої української партії, тобто військових підрозділів, що були дислоковані на українських землях. Пан ротмістр розумів, що військові не повинні втручатися до справ релігійних, але тут закрутилося трохи по-іншому. Політика. А де політика – там і гроші…

Комментарии к книге «Судний день», Ярослав Иванович Ярош

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!