Вибрані вірші (fb2) 
- Вибрані вірші (пер. Олег Жупанский) 1146K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Поль Элюар
Поль Елюар
Вибрані вірші
З книжки
«ПЕРШІ ВІРШІ»
(1913—1918)
Єдина істота
І
Розтопила чисті сніги,
Оживила квіти у травах
І сонце звільнила.
О! Дівчино різних пір року,
Твої стопи припнули мене до землі,
Тож люблю я її всенький рік.
Наше кохання глузує з весни,
З усієї твоєї краси,
З усього твого добра.
II
Флейта і скрипка грають, —
Світлої пісні простори
Підносять наші серця
І чайки над морем.
Забудь наші рухи врізнобіч,
Звуків сміх розсипається,
Наша мрія збулась.
Ми здолаємо видноколо,
Нас прекрасна земля тримає —
Всесвіт не охопити зором, —
Флейта і скрипка грають.
III
Люба, що тобі сказати?
Ранок у саду,
Охолодою упився соловей,
В наших душах оселився день
Й підступає аж до серця.
В наших душах оселився день
І, чекаючи весь ранок сонця,
На тонкій галузці птах завмер.
І, полишивши роботу, ми йдемо до сонця
Радісно і легко.
Знаєш ти, що повернуся,
Бо між нами птах співає,
Небо летом прикрашає,
Небо впало у зажуру,
Трави спохмурніли.
IV
Все море сяє,
Все море покидає
Землю і її темну ношу.
Снити про зниклий світ,
Мужність якого вже стільки літ
Ти зберігаєш як сон.
Хай ти і не втримавсь на хвилях,
Як світло... А під сонцем
Вітер втікає з землі неозорої.
З книжки
«ОБОВ’ЯЗОК І ТРИВОГА»
(1917)
Кара
І
Сидять собі геть безсилі,
Їх гріє зимове огнище,
Їм гірко, а вітер свище:
Вони уже непотрібні.
Розбухли душа і тіло
Від безкінечного жару,
В очах їм життя ще тліло,
Якого спили повну чару.
Ноги в них відморожені,
Очі в них заморожені,
Обсіли купкою вогнище,
Мов зграйка птахів знеможених,
Вони ж бо ще геть без пір'я.
Безжурний
Солдати йдуть через овес високий,
Веселу пісню затягли гуртом...
Сідає сонце їм у каптури щокроку,
Солдати йдуть через овес високий, —
Моторні, вишколені, — йдуть притьмом.
Поглянь, ген-ген зелена конюшина,
Що ниткою рожевою прошита
Й шляхи життєві,
Що немов ті хмари, у глибині логовини.
Моторні, вишколені, — йдуть притьмом,
Байдужі до раменників, дібров
І до рушниць, що забарвилися у кров,
Крокують швидко, безтурботно йдуть через овес...
О! жити — найменш жаске вигнання з лагідних небес!
«Солдати в шоломах, у квітах, заспівувачі й руйначі...»
Солдати в шоломах, у квітах, заспівувачі й руйначі,
Поволі бредуть удень і вночі,
Колесами знову толочать хліба:
Підводи, гармати, вози з провіантом.
Тихий спочинок.
Вечір, сонце на прузі,
Як ноша солдатська сповзає з плеча.
Стривожений
Могил немає у лісах.
Прогалин тих чекає тьма,
Разом стинаємо гілки,
Торуючи до світла шлях.
На кожнім пні тавра сліди, —
Вони байдужі до ножів.
«Якщо втомивсь, перепочинь
І далі йди».
Чи знає хтось, куди йдемо?
Йдемо ми радість визволяти,
Яку в собі бережемо,
Як дерево своє коріння.
Невже цей шлях нам вік топтати?
«Бентежить мене спустошене небо...»
Бентежить мене спустошене небо,
Ця злива, що нас до рубця промочить,
Іду і про щастя думку гадаю,
Воно полонить нас, якщо наша воля.
Обов'язок і тривога
Роздирають життя моє якомога.
(Мені важко у цьому
Зізнатися вам.)
Пахілля листя дух забиває.
Ген-ген у небі ластівки в'ються, —
Нас звеселяють, мрій наганяють...
Мрію-лелію тиху надію.
Удосвіта в дорогу
Удосвіта в дорогу, —
Покора нами править і тривога.
Щасливі бути серед вітру і дощу,
Хатина тепла трапиться, де можна відпочити й випить,
Мої товариші крикливі витрушують шинелі,
Помріяти про щастя хочуть,
Яке ось-ось настане, й так голосно регочуть,
Що їхні велетенські тіні відлякують великий холод ночі.
Ці двійко діток побіч сплять
Ці двійко діток побіч сплять, —
Лежать собі валетом.
Ні пісні, ні співців.
Заснули міцно, добре їм!
Бо їхня неня — безсонні ночі,
В якої повні смутку очі.
Вона турбується про них як рідна мати,
Вони ж не хочуть виростати,
Як їхні мама й тато.
Поведу я своє дитя
Поведу я своє дитя
Туди, де ще сам не бував, —
Білим мармуром у майбуття,
Де східних палаців буяє життя.
Усміхатися буду до кольорового люду
Під сонцем яскравим,
Що осяває землю ласкаво,
Тим, хто ніколи не зміг вчинити
Те, що я зміг зробити.
Тим, хто не бачив
Усе те, що я бачив.
Сміх іншого
«Я очамрів від них»
«Я стверджую — вони не відають, що кажуть».
Ви мусите їх бачити такими як є, не гарними і не великими, «Неправда», — заперечує мій сусід.
Комментарии к книге «Вибрані вірші», Поль Элюар
Всего 0 комментариев