«Пристрасний коханець»

Пристрасний коханець (fb2) - Пристрасний коханець (пер. Андрей Павлышин) 455K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Мануэла Гретковская

Мануела Ґретковська

Пристрасний коханець

Сандра К.

Навіщо так знущатися над стареньким? І то на свята! Краще підкласти йому під опадаюче підборіддя слинявчик, зняти тіару. Голомозий, рожевенький, похропує. Я сама б уже давно вляглася спати, коли б не фільм з Мерилін Монро після пастирки.^[1]

Ой люлі, папцю, люлі. Христе Боже, які божища стоять біля вівтаря! Одягнуті в чорне, елегантні. Дипломати. В однієї такі довгі золоті сережки, наче їй з вух ропа тече.

Треба поміняти щоденник. Куплю собі новий зошит із рукочерпаного паперу, замість кулькової ручки — перо. Життя повинно бути відчутним на дотик, автентичним, а зовсім не фотокопією чужих мрій. Я пошлю його на конкурс Щоденник краси до мого улюбленого журналу.^[2]

* * *

Я мала б засушити квіти із шлюбного букета, але навіть не намагалася його впіймати. Елька квітами прикривала черево, хоча біла сукня й без того побільшує. Встигну, мені 24 роки. Попереду 26 років до клімактерію. Я непогано заробляю, працюю із цікавими людьми, зрештою, в рекламі завжди цікаво. І два роки тому я стала у Кельцах міс регіону. Однак я вмію бути скромною. Це зауважив на весіллі Ельчин кузен-режисер: «Така чарівна й скромна, це аж надто чарівно», — сказав він. Хотів домовитись про зустріч, начебто має для мене роль. Шукає гарненьку аматорку.

— Аматорку чого? — спитала я, бо запідозрила, що сексу. Хто ж не знає, кіношники. Професіоналки дорогі. Хлопець знітився і виглядав, наче гімназист перед випускними екзаменами. Поланскі також виглядав хлопчаком, навіть після сорока. Це добрий знак. Він записав мою адресу, щоб вислати сценарій. Ельчина сестра впилася і набридала усім: «Ким була Рахіль і святі невісти, з яких треба брати приклад? — (Про це говорив на шлюбі священик.) — Як це робили святі невісти? А вони взагалі цим займалися?» — допитувалася вона.

У неї на шиї зморшки, як на гвинті, що затискає горло. На цей жирнючий гвинт накручена вертка голова із очками пронози. Я повернулася додому завчасу. Краще добре виспатися і притомно виглядати, аніж мати попід очима кола і пом’яте обличчя після забави до ранку.

Моя мати полюбляла нічне життя. Їй нема ще шістдесяти, а виглядає старенькою. Звичайно, хвороба старить. Мати мешкає в доброму притулку для літніх людей. На її утримання йде вся військова пенсія покійного батька, брат переказує трохи з Німеччини. Коли я здала на атестат з економіки, він хотів, щоб я приїхала до нього до Берліна. Його покинула дружина, і на зло їй він назвав свій гриль-бар жінчиним ім’ям «Маріола». Я б мала торгувати. «Заснуємо родинну імперію», — обіцяв брат. Але я воліла школу для секретарок, потім, може, піду вчитися далі. Брат, поки я надумувалася, мав уже нову дружину — касирку. Я також допомагаю мамі, особливо тепер, на свята — навідалася до неї в Кельці, з кошиком фруктів та солодощів. Такі ж кошики для персоналу, разом на 1000 злотих. Мама, відклеюючи язиком від зубів «корівки», питала мене раз у раз: «То в цьому році теж буде Різдво? Ну диви, а я й не сподівалася!»

У потягу до Варшави замість перестуку коліс мені увесь час вчувалося: «Ну диви, а я й не сподівалася!»

* * *

Я мала писати щоденник на конкурс. Але замість про вроду писатиму про секс.

Сміх додає вроди. На Новий рік я лежала поруч із голим сплячим Мішкою (копірайтер з моєї роботи) і зрозуміла, що чоловік є одним із найпростіших в обслуговуванні пристроїв: усього один важіль.

З Мішкою у мене нічого серйозного, він впадає в романи, наче в сплячку. Щось бурмоче, обіцяє, вранці прокидається і нічого не пам’ятає. Він сфотографував мене і вислав світлини до «Playboy». Від знайомого рекламника, який працює в редакції,^[3] знаю, що фото сподобалися. З фігурою все гаразд, але щось не так із обличчям. «Не в типі „Playboy“, занадто інтелігентне», — втішав мене Мішка. Коли б вони потребували знімків у напівоголеному вигляді, то чом би й ні? Жіноче тіло чарівне. Був би приварок до зарплати, щокварталу мушу дедалі більше платити за квартиру. Я знайшла в центрі зручну студію, на Муранові. Власник приходить тільки за бабками, не стромляє носа. Бере на порозі конверт, перелічує і зникає. Модельки заробляють купу грошей.

Сьогодні режисер переказував телефоном найкращі вітання. Він вислав сценарій і чекає відповіді. Незалежний, амбітний фільм про молодь. Я йому пасую індивідуальністю.

— Я бачу твою натуру наскрізь. Назовні проста, симпатична. Всередині кайф і темперамент торнадо. — Не певна, чи так уже наскрізь він мене бачить. Але щось та запримітив.

Ланч з копірайтерами. Вони гадали, що я була незайманою, а Мішка позбавив мене цноти. Раніше я й не зауважувала, що цей йолоп аж випромінює дурість. Ми сиділи в новій модній корчмі. Дерев’яні столи, негебльована підлога, голі стіни. Мені сподобалось. Треба так само оформити собі помешкання. Познімати цю жахливу господареву мазню.

Ми гарно виглядали збоку. Троє пристойних молодих чоловіків. Набріолінене волосся, суперкостюми, підтяжки, і я — висока витончена блондинка в міні від Дені Клер. Ми розмовляли про те, що таке справжнє кохання. Один із копірайтерів (одружений) сказав: «Шлюб». Для Мішки — мультиоргазм. А для мене? Мабуть, сон в макіяжі. Ми прокидаємося на світанку, починаємо кохатися при делікатному світлі, а в мене чарівне доглянуте обличчя. Але я цього не сказала вголос. Я зрізала їх фразою з мого журналу: «Кохання немає, є тільки знаки кохання».

Усі вже знають про «Playboy» і гапляться на мене, як на розкладачку. Класно було б зіграти в кіно і мати фото у «Playboy». Вони б згадували, що я колись була в їхній фірмі секретаркою і кожен міг зі мною поговорити, попросити чаю.

30 до Альцгеймера, і СНІД на щодень. Треба вміти жити і знати, чого прагнеш.

* * *

Мені на все бракує часу. З роботи повертаюся о 21—22-й і падаю спати. Навіть телевізор не дивлюся. Вмикаю і засинаю. Тоді я чуюся певніше, наче хтось разом зі мною в кімнаті та береже мене. Так біля мого ліжка сидів дідусь і чекав, коли я засну.

Запарка триватиме ще місяць. Три кампанії водночас: соки, прокладки, авто. До того ж у такі божевільні дні на фірму злазяться придурки. Прийшов винахідник «сухого корму для жінок». Я годину переконувала його у приймальні, щоб ішов собі з Богом, найкраще до патентного бюро.

* * *

Жахливо. Жахливо. Все не так. Мене нудить від нервів. Я думала, що гратиму елегантну бізнесвумен чи модельку. А це ж психопатки.

У кожній сцені лайка і свинство. Апогей усього — рейд героїнь по Варшаві на краденому авто. Я мала б зіграти Анку — довговолосу старшокласницю, яка після невдалого кохання звалює за кордон вчитися.

Режисерик думає, що розважиться за мій рахунок, бо я «наївна секретарка». Але, щоб тут опинитися, я мусила бути розумнішою від сотень дівчат, котрі мріють про кар’єру у Варшаві. Чому в мене немає приятельки або хлопця? Я могла б виплакатися, виговоритися. Що з того, що всі мене люблять? Я мушу з кимось заприятелювати, не з пацанами з роботи. Для них я «класна срака», і після того, що в мене було з Мішкою, усі хочуть домовлятися відомо про що. Мішка поїхав у відпустку до Таїланду, нібито сам. У Варшаві люди знають усе і кажуть, що поїхав з моделькою, котра рекламує шоколад. Елька після одруження поїхала дахом, увесь час патякає про хату і пологи.

* * *

З нервів у мене почала псуватися шкіра. Висипка, струпик (?!). Я була в косметички на очищенні. Купила новий крем Estee Lauder на молоці та ще один, потворно дорогий, з плаценти. Плацента — це дитяче місце. Не знаю: тварин? людей? Трохи допомогло.

* * *

Мушу сходити до дерматолога. Найкращий, криючий мейк-ап уже не допомагає. Раз на тиждень я робила пілінг, два рази — зволожувальну маску, але висипка не сходить. Струпики діють наче кнопки: одну втиснеш — інша вистрибує.