«25 професій Маші Філіпенко»

25 професій Маші Філіпенко (fb2) - 25 професій Маші Філіпенко (пер. Василь Хопта) 1972K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Эдуард Николаевич Успенский

Едуард Успенський

25 ПРОФЕСІЙ МАШІ ФІЛІПЕНКО

Повісті

^©   _{http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література}

_{Переклад з російської Василя Хопти}

_{Художник Олеся Кравець}

_{Редактор О. А. Скорина}

_{Перекладено за виданнями:}

_{Успенский Э. 25 профессий Маши Филипенко. — А.: Дет. лит., 1988.}

_{Успенский Э. Клоун Иван Бултых // Парус: Сб. — Вып. 6. — М.: Мол. гвардия. 1987}

25 ПРОФЕСІЙ МАШІ ФІЛІПЕНКО

ВСТУП, АБО МАЙЖЕ ПОЧАТОК

Якось у третій клас, де вчилась Маша, прийшов лектор.

Він був літнього віку, за тридцять, такий, нівроку, у сірому костюмі, й одразу сказав:

— Добрий день, мене звуть професор Баринов. Зараз ми всі візьмемо ручки і напишемо твір: «Що б я зробив, коли б був головою міськради». Зрозуміло?

Діти на чолі із старостою Кисельовим вибалушили очі й сказали:

— Зрозуміло.

Хоча вони нічого не зрозуміли. А професор вів далі:

— Кращі твори будуть передані до міськради і виконані. Домовились?

Діти поглянули на Катерину Ричардівну. Вона кивнула їм головою: мовляв, пишіть, діти, домовились.

І вони почали писати. Клас у Катерини Ричардівни вельми самостійний. Коли вона вирішила за них, що треба писати, вони вже напишуть.

Головне — їх завести. І от вони сиділи, осяяні останнім осіннім промінням сонця, і писали. А професор Баринов позирав на всі боки: у вікно, на лампочки, на шафу, тільки не на Катерину Ричардівну. Либонь, закохався.

Валера Готовкін, сусіда Маші Філіпенко по парті і найкращий шкільний товариш, написав:

«Коли б я був головою міської ради міських трудящих, я не руйнував би старі будинки. Ті, що з дров. Вони такі старовинні у нас. Я ставив би їх на дахи нових кварталів. Або лишав би їх у дворі для грання дітей. Щоб вони збереглися для майбутніх дітей і людей. І ще я на вулиці саджав би не дерева, а яблуні».

Діма Аксьонов, другий Машин шкільний приятель, заступник Валери Готовкіна по господарській частині, глянув, що у того написано, і також написав:

«Я зробив би так, аби на газонах росли капуста і помідори. Нехай уже, в крайньому разі, ріпа. І бажано, щоб громадяни на балконах садили картоплю і виноград. Тоді з продуктами стане ліпше, коли вони дозріють. Коли б я був головою, то б заборонив продавати горілку в магазинах і повсюди».

Діма Аксьонов був легендарним хлопчиком, нельми пильним і вельми хазяйновитим. Його очі завжди були широко розплющені й на господарство спрямовані. Він завше знав, до якого магазину що завезли і де що викинули. Де валянки, де рибу. Батьки не могли натішитись ним. А тато у нього випивав.

Втім, не лише Діма Аксьонов був хазяйновитий. Інші діти також. Тільки кожен по-своєму. Маша Філіпенко придумала так:

«Коли б я була головихою міської ради, то зробила би так, щоб електрички і метро вночі ходили з одним вагоном. А то вони йдуть довгі й порожні. І ще. Я перенумерувала б усі станції «Київська». А то їх багато і я в них з мамою плутаюсь. Треба, щоб була Київська-1, Київська-2 і Київська-3. І ще. У великих будинках дітлахи часто-густо користуються ліфтами без пуття. Особливо вниз. Необхідно зробити спеціальні дитячі кручені з'їжджалки на килимках».

Загалом, діти багато чого путнього написали. Тому літній професор Баринов став ще більш літнім і серйознішим. Він прочитав усі твори і мовив:

— Я завжди вважав, що діти — це люди з незасміченим розумом. Сьогодні я в цьому ще раз остаточно переконався. Ми всі твори передамо заступнику голови міськради у справах вдосконалення товаришу Костомарову. Тому що в творах є чимало цінних порад. І нехай він їх втілює. Але цього замало…

Професор поклав руки за спину і суворо пройшовся по золотому від сонця класу. Значуще оглянув усіх, окрім Катерини Ричардівни, і вів далі:

— Поміж дітей з незасміченим розумом бувають особливо передові діти. У вас також є одна така дитина. Я не називатиму її осібно, щоб не бентежити. Просто скажу, що це Маша Фе. Або Філіпенко Ме. І ця дитина знадобиться нам для подальших досліджень і трудів.

— А які у вас дослідження? — запитала Катерина Ричардівна. — Ця дитина дуже, задавакувата, і ви можете її зіпсувати.

Дивовижна людина Катерина Ричардівна. Ніколи не підвищує голосу, ніколи нікого не карає, а всі її слухаються. Вона навіть двійки виставляє зовсім не двієчні, а виховні.

— Ми досліджуємо виробництво — колгоспи, фабрики, магазини. Намагаємось новими очима подивитись на стару працю. Беремо дітей з передовим мисленням і садовимо за дорослу роботу. Щоб діти робили відкриття.

— І у вас вже є успіхи?

— Авжеж, і вельми значні. Ви чули, що недавно біля Савеловського вокзалу підйомний кран упав на електричку?

— Чули.

— Це наслідок нашої праці.

— То в чому ж тут успіх?

— На крані працював наш поліпшувач хлопчик Валера Петросов. Він завантажував вагони і побачив машину з квасом. І вирішив машину з вулиці перенести на платформу до пасажирів. Кран упав, квас розлився. Але ми дізнались, що стійкість крана недостатня, що її необхідно збільшувати. А головне — спрацював протипадаючий пристрій хлопчика Петросова.

— У чому ж він полягав? — запитала засекречена Маша Фе. — Кран не до кінця упав?

— Кран упав до кінця. Але з хлопчиком нічого не сталось. За його пропозицією кабіна крана була обклеєна надувними матрацами. І тепер усі кранівники так працюють.

Професор Баринов попрощався і пішов. Він лише зайшов до вчительської і запитав адресу передової третьокласниці Філіпенко М.

Самостійний третій «А», довго виблискував і сяяв під поглядами улюбленої Катерини Ричардівни. Ось це урок — жодного зауваження, жодної навіть трійки!

РОЗДІЛ 1

ПЕРША ПРОФЕСІЯ МАШІ ФІЛІПЕНКО. КРАЩА ЗАКРІЙНИЦЯ

Цілий тиждень Маша жила як на вулкані. І все чекала, коли ж він вибухне, коли її покличуть досліджувати колгоспи і фабрики. І ось, нарешті, вона повертається зі школи, а в поштовій скриньці листівка.

«Шановна Машо!

Інститут Поліпшення Виробництва запрошує тебе для одержання роботи. Чекаємо на тебе в понеділок, о третій годині дня. Рекомендуємо прийти разом з батьками (тато, мама), але без бабусь і дідусів. При собі необхідно мати щоденник і фотокартку.

На нашу думку, робота тобі сподобається. Тим паче, що вона оплачувана. Наша адреса: будинок, найближчий до Музею Пушкіна.

Головний вчений інституту — професор

Баринов».

Маша як дістала листівку із поштової скриньки, так з-місця й подалася до інституту одержувати роботу. Який там понеділок, навіщо там турбувати батьків — тата і маму.

Через теплий дощик по місту дісталась вона до вказаної адреси. Біля входу у довгу триповерхову будівлю її зупинив вахтер.

— Ти куди?

— До вченого Баринова. На запрошення.

— Встигнемо. Щоденник при тобі?

Певно, цей вахтер нікуди не поспішав.

— При мені.

— Покажи, будь ласка.

Маша дістала щоденник. Вахтер довго розпачливо кашляв над ним: