«Артеміс Фаул. Розум проти чарів»

Артеміс Фаул. Розум проти чарів (fb2) - Артеміс Фаул. Розум проти чарів (пер. Александр Николаевич Мокровольский) (Артеміс Фаул - 1) 1369K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Йон Колфер

Йоун Колфер

АРТЕМІС ФАУЛ

РОЗУМ ПРОТИ ЧАРІВ

Фантастичний роман

^©   _{http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література}

_{З англійської переклав Олександр Мокровольський}

_{Серія «Дитячий світовий бестселер» заснована 2005 року}

_{Художнє оформлення серії Світлани Железняк}

_{Обкладинка Світлани Железняк}

_{Ілюстрації Вікторії Дунаєвої}

_{Перекладено за виданням: Eoin Colfer. Artemis Fowl. Puffin Books, 2002} 

Присвячую Лайзі та Нілові

Пролог

Що ж то за «пташка», що за «пташина» цей Артеміс Фаул? (Бо саме так перекладається з англійської його прізвище: Фаул). Хто тільки з психіатрів не пробував збагнути його, схарактеризувати й скваліфікувати — всі як один зазнали ганебної невдачі. Найбільша загадка цього Артеміса — його розум, інтелект. Хоч у які муаровані тести заганяй його, а з нього мов з гуски вода. Розум не одного медичного світила потьмарився після зустрічі з цією «пташкою», не один психіатр, забелькотавши щось нестямне, сам став пацієнтом у власній клініці…

Одначе всі сходяться на одному: Артеміс — вундеркінд, чудо-дитина. Але ж чому, чому такий блискучий інтелект схилився до злочинної діяльності? Відповісти на це запитання могла б лиш одна особа, але ж та особа любить мовчанку чи не дужче, ніж золото.

Тож, либонь, найліпший спосіб намалювати точний портрет Артеміса — це розповісти про його першу лиходійську затію, тим паче що досі про неї усі вже хоч щось та почули. Пропонований нижче звіт складено на основі моїх особистих бесід із потерпілими від А. Ф., і проникливий читач, безперечно, завважить, як нелегко було їх «розговорити».

Уся ця бувальщина сталася кілька років тому, на самому початку двадцять першого віку, й розпочалася вона з того, що Артеміс Фаул надумав підлатати втрачені родинні статки. Він виплекав такий задум, що загрожував увергнути цивілізації людей та ельфів у братовбивчу війну — війну, в якій могли загинути і люди, й ельфи.

Йому дванадцятий минало…

Розділ 1

Книга

Місто Хошімін, літо. Спекота — зваритися можна, хоч би й за чиїми мірками. Чи й варто казати, що Артеміс Фаул нізащо не захотів би миритися з такого докукою, коли б на карту не було поставлено дещо вкрай важливе. Важливе для здійснення його плану.

Сонце було Артемісові не до лиця. Бо показувало всім не його вроду, а швидше навпаки. Довгі години, які він просиджував перед монітором свого комп’ютера, випили рум’янці на його щічках. При світлі дня він більше скидався на вампіра — геть такий самий блідий та дратівливий.

— Коли б нам, Лаккею, не вполювати й тут ще однієї дірки від бублика, — вимовив він тихим, здушеним голосом. — Коли б не було нам ще другого Каїра.

Це такий невеличкий камінчик полетів у Лаккеїв город. На хибний «єгипетський» слід був навів їх котрийсь із Лаккеєвих інформаторів.

— Ні, пане, я певен: цього разу нам поталанить. Нгуєн — надійний чоловік.

На що Артеміс тільки недовірливо гмукнув.

Коли б хто з перехожих розчув, як здоровило-європеєць величає хлопчика «паном», то, напевне, вельми здивувався б. Чи ж не почалося, зрештою, третє тисячоліття? Однак ці двоє не були простими туристами, й не прості пов’язували їх стосунки.

Вони сиділи у кав’ярні просто неба на вулиці Донг-Кай, поглядаючи, як місцеві підлітки гасають по майдану на мопедах.

Нгуєн запізнювався. Парасоля над ними щосили намагалася створити їм хоч якийсь холодок, але та жалюгідна подоба тіні аніскілечки не поліпшувала Артемісові настрою. А втім, цей хлопець ніколи не бував у доброму гуморі. І все ж таки під тією набурмошеністю жевріла іскра надії. Невже — невже ця мандрівка зрештою увінчається успіхом? І Книга опиниться в їхніх руках? Та що, коли сподівання їхні марні?

До столика підбіг офіціант.

— Іще чаю, панове? — запитав він, безперестанку кланяючись.

Артеміс тільки зітхнув:

— Облиште цей театр та вже сідайте.

— Але ж, пане, я простий офіціант!

В’єтнамець мимоволі звернувся до Лаккея, адже з двох гостей хіба не слуга був тут дорослий?

— У вас ручної роботи м’які черевики, на вас шовкова сорочка, а на ваших пальцях блищать три золоті персні з печатками. Ваша англійська вражає оксфордською вимовою, а ваші нігті делікатно лисніють після недавнього манікюру. Ну який з вас офіціант? Ви — Нґуєн Ксуан, наш інформатор, а весь цей зворушливий маскарад ви тільки на те й влаштували, аби вивідати потайки, чи ми часом не при зброї.

— Свята правда! — Нгуєнові плечі обвисли. — Разюче!

— Навряд чи так уже разюче. Невже ви гадаєте, що досить нацупити подертого фартуха — і ви вже й офіціант?

Нґуєн сів і налив собі м’ятного чаю в крихітну порцелянову чашечку.

— Ковтніть спершу інформації про нашу оснащеність зброєю, — провадив Артеміс. — Особисто я не ношу зброї. А от Лаккей, мій… е… лакей, має: «Зігзауера» в наплічній кобурі, по одному метальному ножу в халявках черевиків, великокаліберного двозарядного міні-пістолета — в рукаві, гарроту — в наручному годиннику та ще три гранати паралізуючої дії, в різних кишенях. Чи не забув я часом чого, Лаккею?

— Забули про кийка, пане.

— О так! Ще ж він ховає під сорочкою добрячого кийка, начиненого кульками з підшипників.

Тремтливою рукою Нґуєн підніс чашечку до губів.

— Та не хвилюйтеся, пане Ксуане! — посміхнувся Артеміс. — Ми не збираємось застосовувати всю ту зброю до вас.

Нґуєн чогось не дуже підбадьорився.

— А взагалі всі ці цяцьки не дуже й потрібні, — незворушно провадив Артеміс. — І без них Лаккей міг би знешкодити вас сотнею різних способів. Хоча, я певен, вистачило б і одного-єдиного.

Та Нгуєн і так уже вибивав зубами чечітку. Бо Артеміс, чого гріха таїти, вмів справляти враження. Блідий підліток із владними манерами й мовою сильного дорослого чоловіка, що звик повелівати. Звісно, Нгуєнові вже доводилося чувати ім’я «Фаул». Ще б не чувати! Хто тільки його не знав у міжнародному злочинному товаристві. Але ж він гадав, що матиме справу з Артемісом-старшим, а не з оцим хлопчиськом. Хоча слово «хлопчисько» якось не клеїлося до цього понурого типчика. А той здоровило, Лаккей? Таж своїми ведмежими лапищами він легко, мов суху паличку, зламає хребта людині. Треба мерщій тікати від цієї чудної парочки! Великі гроші? Та хай хоч сто тисяч дають — життя дорожче!

— А зараз — до справи, — мовив Артеміс, викладаючи на стіл мініатюрного диктофона. — Ви відгукнулися на наше оголошення в Інтернеті.

Нгуєн кивнув головою, несподівано для самого себе молячи Бога, аби його інформація виявилася правдивою.

— Авжеж, добродію… пане Фауле! Те, що ви шукаєте… я… ну, знаю, де воно.

— Справді? І ви гадаєте, я маю повірити вам на слово? А що, коли ви заведете мене просто в пастку? Ворогів у моєї родини вистачає.

Тут Лаккей хвацько піймав у повітрі москіта, що посмів важити на вухо його юного господаря.

— Ні-ні, що ви! — залепетав Нгуєн, дістаючи свого гаманця. — Ось, погляньте.

Артеміс уважно вивчив полароїдний знімок. І звелів своєму серцю заспокоїтися. Виглядало начебто переконливо, але ж у наші дні можна що завгодно підробити за допомогою сучасної комп’ютерної техніки. На знімку видніла рука, простягнена з дедалі густіших шарів сутіні. Ряба зелена рука.