«Моряк з «Дианы»»

Моряк з «Дианы» (fb2) - Моряк з «Дианы» (пер. Ф. Гавриш) 1102K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Петр Федорович Северов

Петро Северов

МОРЯК З «ДИАНЫ»

^©   _{http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література}

_{Переклад з російського рукопису Ф. Гавриша}

_{Художнє оформлення Г. С. Зубковського}

Командир англійського фрегата «Фісгард» лорд Маркерр того ранку не стримував своїх почуттів… Звичайно холодний, замкнений, байдужий до всіх і до всього на світі, він мов переродився за ніч. Тиснув офіцерам руки і навіть так злагіднів, що всміхнувся пораненому матросові…

Ранених на фрегаті було дуже багато; кожний четвертий з екіпажу поліг смертю. Однак у нічному абордажному бою все ж захопили грецький піратський корабель, і тепер він покірно йшов на буксирі «Фісгардр»; лорд Маркерр знав, що неодмінно буде відзначений високою нагородою.

Особливо здивував лорда Маркерра своєю одчайдушною відвагою молодий російський моряк Василь Головнін, присланий нещодавно на фрегат проходити військово-морську підготовку. Тільки-но кораблі зблизились і важкі гострі крюки, викинуті з фрегата, зачепилися за борт ворожого судна, Головнін перший скочив на палубу пірата. При тьмяному місячному світлі командир «Фісгарда» бачив, як над головою сміливця блиснула, метнулась і порснула іскрами сталь.

Дивно, більш того, неймовірно, що російський офіцер лишився живим і цілим. Крізь розлютовану юрму ворогів він прослизнув навальним нирком, лишивши за собою два трупи…

А потім його бачили на шканцях, на кормі, на капітанському містку піратського корабля, і всюди він був у самому осередку бою. Багато англійців, які билися поряд з ним, не повернулися назад. А цей сміливець не дістав навіть дряпинки, хоч кітель його був порубаний і проколотий у багатьох місцях, а рукава кітеля від самих ліктів обвисли рваними торочками…

Після бою, вже на світанку, моряки «Фісгарда» вишикувалися на палубі свого фрегата. Лорд Маркерр хотів перевірити бойовий дух екіпажу. Повільно пройшов він уздовж поріділого строю, пильно вдивляючись у похмурі, стомлені, байдужі обличчя. Ні, він не відчував задоволення. Він розумів, як багато пережили ці люди за минулу ніч. І все ж він хотів би бачити їх радісними. Хоч би які були втрати, він не міг допустити смутку на своєму кораблі… І знову, як у перші хвилини бою, його вразив вигляд російського офіцера. Було щось хвацьке, безтурботне в стриманій усмішці моряка, в радісному погляді його очей, у тому, як, озирнувшись на полонене піратське судно, він зневажливо знизав плечима… Лорд Маркерр помітив і торочки рукавів, і розірваний комір кітеля, і обпалений бакенбард, і, головне, цю безтурботну усмішку. Можливо, в ту мить ревниве почуття ворухнулося в грудях англійця: чому ж усі інші на цій палубі похмурі й сумні?

А втім, лорд Маркерр зараз же подумав, що цей стан молодого офіцера легко пояснити: люди, які вперше побували в серйозному бою, відзначилися в ньому і щасливим випадком уціліли, спочатку звичайно не вміють приховувати душевних переживань. Головнін, очевидно, був з таких новаків, та все ж його приклад і хоробрість слід було похвалити перед строєм.

— Ви прекрасно поводились в бою, — мовив лорд Маркерр з усмішкою, подаючи Головніну руку. — Надзвичайно похвально… Якщо це перший бойовий іспит, я ладен поставити вам «відмінно»…

— Дякую, сер, — стримано, неголосно відповів Головнін. — Тільки це далеко не перший іспит.

Відповідь, до якої не можна було ніяк прискіпатися, все ж шпигнула лорда Маркерра: він, командир фрегата, мусив був поцікавитися попередніми атестаціями надісланого до нього офіцера, проте, заклопотаний різними нагальними справами та виходом у море, він запам’ятав тільки ім’я та прізвище росіянина і перше приємне враження, яке справив на нього цей інтелігентний офіцер.

— Я знаю, — збрехав лорд Маркерр, так само приємно усміхаючись, — що ви в морських баталіях не новак! Але цей абордажний бій, та ще вночі… все-таки вперше?..

— Так, сер! — вигукнув Головнін, ще повеселівши. Він зрозумів англійця. Кумедно було, що цей огрядний вельможа удавав з себе «спеціаліста» з абордажу. — Дякую за іспит, сер…

Того дня матроси «Фісгарда» ховали своїх товаришів. В обривки старих парусів зашивали трупи. Корабельний лікар метушився серед ранених, покрикуючи на свого помічника, що не встигав гострити леза операційних ножів…

У командирському салоні офіцери стоячи пили за здоров’я лорда Маркерра, за те, що віднині з його ім’ям в історії британського флоту пов’язуватиметься цей славетний, звитяжний епізод.

— Декого, я помітив, збентежили наші втрати? — раптом спитав командир.

— Коли йдеться про славу, — вигукнув один з офіцерів, — чи варт зважати на життя якихось трьох-чотирьох десятків матросів?

Ці слова всі зустріли схвальними вигуками. Але Головнін мовив стиха:

— Авжеж, зважати на це треба…

Лорд Маркерр розчув його слова. На дряблому обличчі командира відбився подив:

— Ви кажете: треба зважати? Але ви, офіцер, не шкодували ж власного життя заради цієї перемоги? То з чого ви більше радієте: з перемоги чи з того, що зберегли життя?..

Серед запалої тиші Головнін промовив виразно й спокійно:

— З перемоги і з життя…

— Поясніть. Хіба для російського офіцера, та ще такого відважного, перемога не дорожча за життя?..

Несерйозним, дитячим здалося Головніну це запитання.

— Звичайно, дорожча, — сказав він. — Я радію з цієї перемоги тому, що ми — ваші союзники в боротьбі проти Наполеона… І одночасно я щасливий, що лишився живим і здоровим. Моє життя ще буде потрібне вітчизні.

— Мені дуже приємно, — мовив лорд Маркерр, підіймаючи на честь Головніна бокал, — що під моїм начальством служить такий прекрасний моряк. Запам’ятайте це слово, наш вірний товаришу по зброї: Англія не забуває, ніколи не забуває своїх друзів. Хоч би де ви були і хоч би що трапилося в майбутньому, Англія пам’ятатиме вашу службу…

Коли через кілька місяців Головнін прощався з моряками «Фісгарда», йому вручили від імені командира пакет. Згодом на березі він прочитав відзив про себе. Перелічуючи бої свого фрегата, відзначаючи заслуги Головніна, лорд Маркерр особливо докладно зупинявся на нічному абордажному бою. Про Василя Головніна було сказано: «… був серед перших у бою, бився з незвичайною відвагою і був такий щасливий, що лишився живий і здоровий».

Отже, затямив англієць відповідь Головніна… А російський моряк запам’ятав фразу командира фрегата: «Англія не забуває своїх друзів…»

Не сподівався тоді Головнін, що вже незабаром йому доведеться на власному досвіді перевірити правдивість цих слів і з тривогою очікувати бажаної години, щоб утекти в океан від цієї дружби…

* * *

В 1806 році, коли Василь Головнін далеким обхідним шляхом — через Швецію і Фінляндію — повернувся з Англії до Петербурга, місто російських моряків Кронштадт урочисто відзначало знаменну подію: з першого кругосвітнього плавання на рейд Кронштадта прибули кораблі російського флоту «Надежда» і «Нева»…

Для моряків-балтійців завершення цього славного походу було справжнім торжеством. Добрий початок зроблено!.. Віднині російські моряки пройдуть у найдальші країни, для їхнього молодого флоту настала пора досліджень і відкриттів на всіх широтах землі.

Ще вихованцем Морського корпусу хлопчик з рязанського села Вася Головнін мріяв про такі походи. З роками мрія набирала певності, — вона не загубилася, не розвіялась серед службових турбот, серед життєвих справ.

Не кожен з давніх петербурзьких знайомих Головніна! міг би тепер догадатися, що в цьому випробуваному, суворому офіцерові, як і раніше, жила юнацька жага до турботливих морських подорожей, до штормових просторів морів і океанів, що таїли безліч загадок.

Він вважав невідкладно-важливим, щоб російські моряки розгадали ці загадки, пройшли неходженими широтами, нанесли на карту ще не відкриті землі.