«Оповідання»

Оповідання (fb2) - Оповідання (пер. Виталий Степанович Геник) 415K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Владимир Афанасьевич Обручев

Володимир Обручов

ФАНТАСТИЧНІ ОПОВІДАННЯ

^©   _{http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література}

_{З російської переклав Віталій Геник}

_{Перекладено за виданням: ОБРУЧЕВ В. А. Путешествие в прошлое и будущее: Повести и рассказы. — М.: Наука, 1965.}

ВИДІННЯ У ГОБІ

Геологічна експедиція вже два тижні знаходилася в Монголії, у Долині озер.

Ця долина відокремлює обширне лісисто-степове нагір’я Хангай, що займає північ Монголії, від ланцюгів Гобійського Алтаю, розташованих південніше. Долина має декілька сотень кілометрів у довжину із заходу на схід і від 40 до 60 кілометрів завширшки. З Хангаю в долину збігають річки. Менш великі з них після виходу з гір швидко втрачають воду, і їх сухі русла зникають у степу. Крупніші річки впадають у солоні озера, розташовані ближче до підніжжя Алтаю. Від цих озер долина й отримала свою назву. У проміжках між річками передгір’я Хангаю у вигляді м’яких увалів і ланцюгів горбів часто вдаються досить далеко углиб долини, поверхня якої являє собою сухий степ, що місцями переходить у напівпустелю. Долина озер по суті є західним рукавом степу Гобі, що займає значну і найнижчу частину Східної Монголії.

Гобійський, або Монгольський, Алтай, що облямовує з півдня Долину озер, складається з двох, місцями з трьох-чотирьох паралельних гірських ланцюгів, між якими розташовані більш чи менш широкі поздовжні долини, подекуди з річками і озерами. Ланцюги ці нерідко скелясті, досягають абсолютної висоти в 3000–4000 метрів, а в окремих місцях вершини їх піднімаються вище від снігової лінії і вкриті снігом та невеликими льодовиками, які помітні здалека і правлять за хороші орієнтири. Монголи взагалі люблять позначати терміном «богдо» (великий) чимось примітні гори, і ці високі вершини Алтаю носять імена Іхе-Богдо, Бага-Богдо і Пасату-Богдо.

По Долині озер і між ланцюгами Алтаю пролягають великі караванні дороги, якими в колишні часи ходили торгові каравани з міст Кобдо і Улясутай в китайське місто Кукухото (або Гуйхуачен) на північній околиці Китаю.

Річки, що збігають з Хангаю в Долину озер, врізають своє русло у дно долини і тому облямовані терасами. Уздовж річок ростуть різні кущі, місцями гайки тополь і шелюги, а по берегах озер зеленіють зарості очеретів, жовтіють сипкі барханні піски, які зустрічаються і в інших частинах долини. На терасах уздовж річок, де ґрунтова вода залягає глибоко, поверхня іноді являє собою чорною пустелею, усипану дрібною галькою і щебенем, цілком чорного кольору від пустельної засмаги — «лаку пустелі», який покриває тоненькою плівкою породи будь-якої барви і складу і блищить під променями сонця подібно до маленьких дзеркал. Ці ділянки долини майже позбавлені рослинності: жалюгідні кущики полину, колючки або перекотиполе відлежать одне від одного на десятки кроків.

Дно долини навколо озер, а також у проміжках між ними переважно має вигляд більш чи менш просторих западин, обмежених одним, двома чи трьома прискалками, подібними до приступок гігантських сходів. Прискалки ці зазвичай розрізані улоговинами і ярами, що іноді відтинають від краю уступу окремий скелястий чи закруглений горб, який геологи називають «свідком». В урвищах прискалків часто розкриті пласти гірських порід, що складають дно Долини озер. Це грубі конгломерати з галькою і щебенем різних порід, пісковики, глини, рідко мергелі різних кольорів — білого, жовтого, зеленого, сірого, шоколадно-бурого, цеглисто-червоного. Іноді червоні барви переважають, і тоді під променями висхідного чи призахідного сонця прискалки здаються розжареними або палаючими.

У шарах цих порід нерідко містилися кістки і навіть цілі скелети хребетних тварин, які колись населяли просторі степи Центральної Азії. У верхніх прискалках знаходять кістки коней, двокопитних, носорогів, хижаків, гризунів, зрідка птахів і черепах, взагалі тварин, характерних для третинного періоду. У нижніх прискалках трапляються кістки і навіть яйця земноводних і плазунів, особливо різних ящерів верхньокрейдяного періоду. У найнижчих шарах залягають чорні горючі сланці, звані «паперовими», тому що вони діляться на тонкі шари, схожі на аркуші грубого паперу. У них знаходять цілі скелети невеликих риб, рештки ракоподібних, дрібних прісноводих черепашок, відбитки рослин. Вік цих шарів визначають як ще давніший — нижньокрейдяний, навіть перехідний до юрського.

На дні западин подекуди зустрічаються площі купчастих пісків, схожі на старі покинуті кладовища. Вони складаються з горбиків заввишки до метра, частіше до півметра, розташованих досить тісно один поряд з одним. Кожен горбик нещільно вкритий довгими, тонкими і гнучкими гілками куща нітрарія з дрібними листочками і червоними, солоно-солодкими ягодами, які полюбляють верблюди, кози і барани. Під захистом кожного куща пісок, що переноситься вітрами, потроху нагромаджується і утримується, поки кущ живий. А якщо його знищити, наприклад на паливо, пісок горбика знову буде розвіяний вітром і рознесений по сусідніх горбах.

Геологічна експедиція прибула в Долину озер, щоб вести розкопки решток вимерлих тварин третинного і крейдяного часу, похованих у шарах прискалків, що облямовували западини на дні долини.

Експедиція складалася з трьох учених — геолога і двох палеонтологів — і двох препараторів, що вміли відкопувати крихкі кістки, укріплювати їх на місці рідким клеєм чи гіпсовими оболонками, щоб потім їх можна було вийняти з шарів без пошкоджень і укладати в ящики для вивозу цих цінних рідкостей додому. Декілька робітників для розкопок, шофер автомашини, пастух для верблюдів і коней також входили до складу експедиції.

Учені вже обстежили декілька западин і вибрали одну з них, у прискалках якої знайшлося особливо багато потужних кістконосних шарів крейдяного віку. Ці шари виходили в урвищі, яке з ранку до вечора освітлювалося і розжарювалося літнім сонцем.

Щоб полегшити роботу на осонні, було встановлено такий розпорядок: вставали вдосвіта і вже з шостої години ранку починали розкопки, користуючись вранішньою прохолодою. Об 11 годині робили перерву для обіду і відпочинку протягом найжаркіших годин, а з четвертої години до заходу сонця знову працювали. Намети експедиції стояли на нижній терасі, недалеко від русла невеликої річки і в кілометрі з гаком від місця розкопок, на дні великої западини.

У половині серпня один день був особливо важкий для роботи. У Центральній Азії тиха погода буває рідко. Зазвичай зі сходом сонця прокидається й вітер. Він дме спочатку слабо, до полудня посилюється і триває до смерку, помалу слабшаючи. Вночі переважно тихо. Але цього дня стояла повна тиша, сонце світило крізь якийсь серпанок і виглядало червоним колом без променів. У міру підняття його над обрієм задуха посилювалася; курява, яку здіймали кайла і рискалі, не відносилася вітром, як в інші дні, а висіла густою пеленою в повітрі і утруднювала дихання. Всі обливалися потом, хоча й скинули сорочки.

А цього дня розкопки виявили особливо цікаві скам’янілості: не кістки, а ціле гніздо ящерів з 12 яєць, що лежали в буро-червоному пісковику одне біля одного. Вони відрізнялися від пташиних яєць більш видовженою формою і мали 20 сантиметрів завдовжки і 6–7 у поперечнику. Деякі були розбиті поперечними тріщинами на шматки, і всередині них можна було розгледіти кісточки ненароджених ящерів. Отже, гніздо, що зігрівалося сонцем 75 мільйонів років тому, було вже близьке до визрівання, коли якась катастрофа, можливо, піщана буря, розлив річки чи озера, на пляжі якого самка ящера відклала свої яйця, занесла їх товстим шаром піску і задушила життя, що прокидалося.

Коли розкрили все гніздо і звільнили яйця від пісковику, в якому вони покоїлися, була вже майже 11 година, і всі знемагали від духоти й пилюки. Тому закінчення розкопок вирішили відкласти до вечора. Йдучи на стан, гніздо накрили брезентом, пригніченим по краях каменями.

— Великий піщаний буран буде, — відзначив монгол-робітник, поглянувши на небо.

«І ці коштовності можуть постраждати — їх занесе піском або навіть розкидає і розіб’є», — подумав начальник експедиції геолог Попов.

Повернувшись на стан і пообідавши, всі розійшлися по наметах на відпочинок. Вдень пологи наметів завжди трохи піднімали, щоб продував вітерець; без цього в наметах, нагрітих сонцем, було б надто задушливо. Попов займав окремий маленький намет. Він улігся на складане ліжко і замислився.