«Острів Скарбів»

Острів Скарбів (fb2) - Острів Скарбів (пер. Юрій Корецький) 1622K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Роберт Льюис Стивенсон

Роберт Льюїс Стівенсон

ОСТРІВ СКАРБІВ

^©  _{http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література}

_{З англійської переклав ЮРІЙ КОРЕЦЬКИЙ}

_{Ілюстрації Г. Брока}

Частина перша

СТАРИЙ ПІРАТ

Розділ I

СТАРИЙ МОРСЬКИЙ ВОВК У КОРЧМІ «АДМІРАЛ БЕНБОУ»^[1]

Сквайр^[2] Трілоні, лікар Лайвсі та інші джентльмени попросили мене написати все, що я знаю про Острів Скарбів. Їм хочеться, щоб я розповів усю історію від початку до кінця, не приховуючи нічого, крім розташування острова, та й то тільки тому, що й досі звідти не вивезли всіх скарбів. Отже, я беру перо в цей 17… рік і повертаюся думками до тих часів, коли у мого батька була корчма «Адмірал Бенбоу» і коли засмаглий старий моряк з шрамом від шаблі на щоці оселився під нашим дахом.

Я пригадую, ніби все це було тільки вчора, як він підійшов, важко ступаючи, до дверей нашої корчми, а слідом за ним везли на тачці морську скриню. Це був високий, міцний, огрядний чоловік, з темним, засмаглим обличчям. Засмальцьована косичка стирчала над коміром його брудної синьої куртки. Руки в нього були зашкарублі, порізані, з чорними поламаними нігтями, а шабельний шрам на щоці — бруднувато-білявого кольору із свинцевим відтінком. Пригадую, як він окинув поглядом бухту і тихенько свиснув, а потім раптом заспівав давню морську пісню, яку так часто наспівував і потім.

Голос у нього був старечий, хрипкий, верескливий, немов рипучі важелі кабестана^[3].

Потім він постукав у двері кінцем палиці, що скидалася на гандшпуг^[4], і, коли вийшов мій батько, грубо зажадав від нього склянку рому.

Йому винесли ром, і він почав поволі його пити, як великий знавець, смакуючи кожен ковток і все ще поглядаючи на скелі й на нашу вивіску.

— Бухта нічого собі, — пробурмотів він нарешті. — Непогане місце для шинку. Багато народу, хазяїне?

Батько відповів, що, на жаль, народу тут буває дуже мало.

— То й добре! — сказав моряк. — Каюта саме для мене. Гей, ти, голубе! — гукнув він чоловікові, який віз тачку. — Під'їжджай сюди, допоможи мені втягти скриню. Я тут затримаюсь трохи, — вів він далі. — Чоловік я простий. Ром, шинка, яєчня — і більше мені нічого не треба. Хіба тільки ще ота скеля, з якої видно в морі кораблі… Як мене звати? Ну що ж, зовіть капітаном. Еге, я бачу, що вас турбує… Маєте!

І він кинув на поріг три чи чотири золоті монети.

— Коли ці скінчаться, можете прийти і сказати, — промовив він суворо і глянув на батька, як командир на підлеглого.

І справді, хоч одяг у нього був поганенький, а мова дуже груба, проте він зовсім не скидався на звичайного матроса. Швидше можна було подумати, що це штурман або шкіпер, який звик карати й бити непокірних. Чоловік з тачкою розповів нам, що незнайомець прибув з поштовим диліжансом учора вранці в «Готель Короля Георга» і розпитував, які є корчми на березі. Почувши, мабуть, добрі відгуки про нашу корчму й довідавшись, що вона розташована у відлюдному місці, капітан обрав її. Оце й усе, що ми змогли дізнатися про нашого гостя.

То був дуже мовчазний чоловік. Цілими днями він вештався біля затоки або здирався на скелі з мідною підзорною трубою. А вечорами сидів у вітальні в кутку, біля вогню, змішував ром з водою і пив цю міцну суміш. Здебільшого він нічого не відповідав, коли до нього зверталися. Тільки кине раптом лютий погляд і засопе носом, немов корабельна сирена в тумані. Ми й наші відвідувачі незабаром навчилися не турбувати його. Кожного дня, повернувшися з прогулянки, він запитував, чи не з'являлися на нашій дорозі якісь моряки. Спочатку ми гадали, що він питає про це, шукаючи собі підходящої компанії. Але незабаром помітили, що він, навпаки, старається уникати їх. Коли якийсь моряк, пробираючись прибережною дорогою до Брістоля, завертав до «Адмірала Бенбоу», наш капітан наважувався вийти в загальну кімнату, тільки поглянувши на відвідувача з-під завіски на дверях. У присутності такого гостя він завжди сидів тихенько, наче миша.

Для мене все це не було таємницею, бо я став, так би мовити, співучасником його тривог. Якось він одвів мене вбік і пообіцяв платити мені чотири срібних пенси першого числа кожного місяця, якщо я «пильнуватиму одноногого моряка» і повідомлю його, тобто капітана, відразу, як тільки цей моряк з'явиться поблизу. Коли ж надходило перше число і я звертався до нього по обіцяну винагороду, він тільки сопів носом і люто поглядав на мене. Але вже до кінця тижня змінював свій гнів на милість, приносив мені чотирипенсовик і повторював наказ «пильнувати одноногого моряка».

Навряд чи треба казати вам, як мучив мою уяву цей одноногий моряк. Уночі під час шторму, коли вітер хитав усі стіни нашого будинку, а прибій ревів у затоці і скелях, цей моряк ввижався мені у сні в тисячах образів, страшний, мов тисяча дияволів. Іноді я бачив його з ногою, відрізаною до коліна; іноді — відтятою по самісіньке стегно. Часто він з'являвся переді мною у вигляді жахливої потвори, що так і народилася з однією ногою, яка стирчала з середини тулуба. На цій одній нозі він ганявся за мною, перескакуючи через паркани і рівчаки. Отже, недешево діставалися мені оті щомісячні чотири пенси; я розплачувався за них страхітливими снами.

Фрагмент закончился. Продолжение — в полной версии книги на ЛитРес.

Реклама. ООО ЛИТРЕС, ИНН 7719571260, erid: 2VfnxyNkZrY