«Лисичка-кума»

Іван Якович Франко

ЛИСИЧКА-КУМА

Жив собі Вовчик-братик і Лисичка-сестричка, й задумали вони взятися чесно на хліб заробляти. Знайшли собі клаптик поля і умовилися посадити на ньому картоплю. Вранці-рано вибралися обоє на роботу - ямки робити та картоплю садити. Дома поснідали, а щоби в полудень не бігати додому, взяли з собою обід і полудень: глечик меду й кошик паляниць. Поклали страву між корчами, а самі взялися до роботи.

Копають, копають, та Лисиці швидко набридла чесна праця. Нібито копає, а сама думає, як би його побігти в корчі медком поласувати. Ось у недалекім болоті поміж тростиною загукав Гук на все горло:

- Гуп-гуп-гуп!

- Зараз, зараз, сватоньку,- скрикнула Лисичка, немовби то її кликали. І вже кинула мотику та й збирається йти.

- А куди ти, Лисичко? - питає її Вовчик-братик.

- Хіба не чуєш, сват Гук мене кличе.

- Та чого?

- Ми ще з ним учора балакали: бачиш, у нього сьогодні хрестини, то він просить мене за куму.

- А коли так, то йди, тільки не барися.

- Я зараз вернусь! - мовила Лисичка.- Копай собі свій загонець, я тебе наздожену.

Побігла Лисичка в корчі та до горщика, попоїла добре меду, закусила паляницею, все чистенько позав'язувала, пооблизувалася й іде до Вовчика, поводячи хвостом.

- А що, вже відбула хрестини? - питає Вовчик.

- Та вже,- мовить Лисичка.

- А що там народилося?

- Хлопчик.

- А як же його охрестили?

- Початочок.

- Ото ім'я! Я ще й не чув такого,- мовив Вовчик. Лисичка нічого не одказала, але пильно взялася до роботи.

Може, так минула година, а може, й дві,- знов Лисичці захотілося медку. І ледве Гук з болота загукав, а вона на весь голос кричить:

- Зараз, сватуню, зараз!