Ознакомительный фрагмент книги. Полная версия доступна на ЛитРес.
ПАНАС МИРНИЙ МОРОЗЕНКО Вибрані твори
Київ 1970
_______________
Видавництво дитячої літератури «ВЕСЕЛКА»
Київ, Кірова, 34.
Друкоофсетна фабрика «Атлас» Комітету по пресі при Раді Міністрів УРСР.
Львів, Зелена, 20
У1
М63
7–6–3
162–70М
_____________________________________________
Для середнього шкільного віку
У ШИРОКИХ БЕРЕГАХ
Тече потік у ярочку... Ось його початок: б'є джерельце з-під гори, мов ящірочка, сюди-туди звивається в траві. А далі— поголубіла стрічка, поширшала, вже дзюркотить і журкоче струмок, по дорозі нові джерела його наповнили, і — потекла річка-невеличка... Так і велика ріка починається,— десь під горою, на луці або в лісі з маленької кринички. У неї вливаються струмки і потоки, річечки і ріки, вітер гонить хвилі по ній, і вже вона поїть своїми водами ниви, луки, ліси і відбиває в собі голубе небо і хмари, сонце і чайки, що пролітають над нею, журавлині ключі і гордого орла в піднебессі, блискавицю і веселку, місяць і рясні зорі, вечірню заграву і рожевий світанок... Плине широка й глибока ріка повз міста і села, поміж плавнями і степами. А ось і гирло. Тут береги ріки обриваються, і води ринули в море, в океан...
Отак і життя людини. В одного воно — як гірський потік, що бурує й котить каміння в долину, в другого — мов у тої степової річечки,— тихе, мілке, заросле лепехою... А в третього — як та живодайна, повновода й могутня ріка. Плесо її широке, береги оперезані плавнями, течія чиста й невпинна. Все росте, буяє і в ній і коло неї.
Така ріка життя й великого художника слова українського — письменника Панаса Мирного (Панаса Яковича Рудченка).
Народився він за кріпаччини,— 13 травня 1849 року,— а помер після Жовтневої революції, коли ще не втихли громи боїв громадянської війни,— 28 січня 1920 року в Полтаві.
Почалося його життя в тихому містечку Миргороді на Полтавщині. Потекло воно вузеньким срібним струмочком раннього дитинства.
Глибокий слід залишають у пам’яті перші дитячі враження.
А які ж то були враження?
Батько Панасів, Яків Григорович, спочатку служив на посаді канцеляриста, а потім став бухгалтером повітового казначейства. Мати, Тетяна Іванівна, походила з сім’ї дрібного чиновника. Отже, була то сім'я чиновницька. Панас Мирний в одній статті згадував: «Батькові жалування у ті часи було дуже невеличке, і якби не своя земелька, то доводилося б сім'ї й голодувати. А сім'я уже була хоч і невеличка, та й не мала на такий достаток: цлрім старшого Івана, було ще два хлопці та дівчина. Кожного треба було іі одіти і ще про невеличку освіту потурбуватися...»
Батько з усіх сил тягся, щоб кожному з дітей дати освіту. На кого ж він хотів їх повиучувати? В тих умовах дітям чиновника єдиний стелився шлях — у писарі, в казначеї, в бухгалтери, тобто в чиновники. Поле діяльності — канцелярія; вислужування, раСське схиляння перед начальством; нудні папери, рахівниця... І то була батькова мрія — пустити синів по цій дорозі. Така доля призначалась й малому Панасов..
Ой, чи не замулиться, чи не пересохне струмок його життя, чи не заросте лепехою? Де ті джерела й потоки, що наповнять його живлющою водою?..
Віддали Панаса вчитися в Миргородську початкову школу. 1857 року батька перевели з Миргорода в Гадяч, туди і вся сім’я переїхала. Там 1858 року Панас вступив до повітової школи, в якій провчився чотири роки.
Добре йому давалась наука, багато він читав і почерк мав чудовий. А добрий почерк для службовця в канцелярії — то майже талант.
Тvа найбільшою втіхою для Панаса були книжки.
Згадаймо лишень, що писав Тарас Шевченко про своє дитинство:
Давно те діялось. Ще в школі, Таки в учителя-дяка, Гарненько вкраду п’ятака — Бо я було трохи не голе, Таке убоге — та й куплю Паперу аркуш. І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу Та й списую Сковороду...Тут якраз до речі буде сказати кілька слів про цього мандрівного українського філософа-письменника Григорія Сковороду. 1861 року історик М. Костомаров, друг Тараса Шевченка, писав у журналі «Основа»: «Мало можна вказати таких народних осіб, якою був Сковорода і яких би так пам'ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острозька (Воронезької губ.) до Києва в багатьох будинках висять його портрети; всякий письменний малоросіянин знав про нього; ім’я його відоме дуже багатьом із неписьменного люду; його мандрівне життя є предметом оповідань і анекдотів; по деяких місцях нащадки від батьків і дідів знають про місця, які він одвідував, де любив перебувати, і вказують на них з пошаною; приязнь Сковороди до деяких з його сучасників становить родинну гордість онуків; мандрівні сліпці засвоїли його пісні; на храмовому святі, на торжищі нерідко можна зустріти натовп людей, які оточують групу цих рапсодів і з слізьми зворушення слухають: «Всякому городу нрав і права».
І якщо кріпацький хлопчик Тарас Шевченко дуже рано переписував собі на аркуш пісні Григорія Сковороди, то чи міг не познайомитися з ним дуже рано й Панас Рудченко на Лівобережній Україні — яку в свій час уздовж і впоперек обходив Григорій Сковорода і залишив по собі таку славу серед письменного й неписьменного люду? Мабуть, і портрет Сковороди висів у батьківській хаті. Бо то ж таки була сім’я службовця, і вчився ж Панас у міській повітовій школі, а не в глухому селі в дяка. Мабуть, малий Панас також в дитинстві чув пісні від кобзарів і лірників, не відаючи, що то «псальми» Сковороди, як вони тоді звалися. І ті мудрі пісні заронили йому в душу зерна великих дум про життя людське.
Фрагмент закончился. Продолжение — в полной версии книги на ЛитРес.
Реклама. ООО ЛИТРЕС, ИНН 7719571260, erid: 2VfnxyNkZrY
Комментарии к книге «Морозенко», Панас Мирный
Всего 0 комментариев