«Кіт у чоботях»

Микола Хвильовий Кіт у чоботях

І

Отже, про глухе слово: Гапка - глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то - глухо.

А от гаптувати - це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або сріблом.

…А то буває гаптований захід, буває схід, це коли підводиться або лягає заграва.

Гаптований - запашне слово, як буває лан у вересні або трави в сіновалах - трави, коли йде з них дух біляплавневої осоки.

Гапка - це глухо. Ми її: товариш Жучок.

І личить.

…От вона:

Це тип: “кіт у чоботях”? Знаєте малюнки за дитинства: “кіт у чоботях”? Він дуже комічний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях осени.

“Кіт у чоботях” - це товариш Жучок. От.

А тепер я питаю:

- Відкіля вони вийшли - товариші Жучки? Скільки їх вийшло? Га?

А пройшли вони з краю в край нашу запашну червінькову революцію. Пройшли товариші Жучки, “кіт у чоботях”.

…Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Відкіля вони вийшли - це Жовтнева тайна.

!…Сьогодні в степах кінноти не чути, не бачу й “кота в чоботях”.! Відкіля прийшов, туди й зник.

…Зникли, розійшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республіки.

“Кіт у чоботях” - це муралі революції.

І сьогодні, коли голубине небо, коли вітер стиха лоскоче мою скроню, в моїй душі васильковий сум.

Так! Я хочу проспівати степову бур'янову пісню цим сіреньким муралям. Я дуже хочу, але я не можу: треба, щоб була пісня пісень, треба, щоб був гімн.

Тому й васильковий сум: хіба я створю гімн “коту в чоботях”, щоб понести цей гімн у глухі нетрі республіки? Хіба я створю гімн?

От її одіж:

- Блюза, спідничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блюза колір “хакі”, без ґудзиків, колір “хакі” - це ж зелений, а вся революція стукає, дзвенить, плужить, утрамбовує по ярках, по бур'янах, біля шахти - де колір “хакі”.

Вся революція без ґудзиків, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зітхнути вільно на всі легені, на всі степи, на всі оселі…

- На ввесь світ!

Спідничка теж “хакі”, а коли й не так, то все одно так, бо колір з бур'янів давно вже одбився в ній. Так, і спідничка теж “хакі”. Вона трішки подерта спереду, трішки ззаду, трішки по боках.

Але спідньої сорочки не видно, бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором “хакі”, тому й сорочка була зелена - тіні з бур'янів упали на сорочку.

От.

- Капелюшок… а на нім п'ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: під капелюшком голена голова - не для моди, а для походу, для простору.

І нарешті, чоботи.

Ну, тут ясно:

подивіться на малюнок, той, що за дитинства.

Досить?

А тепер про її зовнішність, а потім - про неї…

…Зовнішність.

Русява? Чорнява?

Ясно - жучок.

А втім, це не важно…

…Очі… ах, ці очі… Я зовсім не роман пишу, а тільки маленьку пісню.

Але треба й про очі.

Очі - теж жучок.

Іще дивіться на її очі: коли на бузину впаде серпневий промінь - то теж її очі.

А от ніс (для баришень скандал!)… ніс - головка від цвяшка: кирпатенький (“Кирпик!” - казали й так, поза очі тільки).

Ну, ще зріст.

Ясно: “кіт у чоботях”.

А втім, я зовсім не хочу ідеалізувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї - уривок правди, бо вся правда

- то ціла революція.

Тепер мій читач чекає від мене, мабуть, цікавої зав'язки, цікавої розв'язки, а від “кота в чоботях” - загальновизнаних подвигів, красивих рухів - іще багато чого.

Це даремно.

Ми з товаришем Жучком не міщани, красивих рухів у нас не буде: у товариша Жучка не буде.

За цим звертайтесь до гітарних героїв гітарних поем.

Товариш Жучок - це тільки “кіт у чоботях” із жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур'янах революції і, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…

А яке - ви самі знаєте.

І тільки.

А зав'язки - розв'язки так від мене й не дочекаєтесь.

Бо зав'язка - Жовтень, а розв'язка - соняшний вік, і до нього йдемо.

Розв'язка в гітарних поетів… От: “Вони поцілувались, кінець”, або “О моя Дульсінеє! Всаджу собі оцей чингал… Умирає…”

Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не наші…

- А чиї?

- Ви подумайте!

Так от. Це не роман - це тільки маленька пісня, і я її скоро скінчу.

II

В цьому розділі я оповідаю про невеликий подвиг…

- А чий? Ви подумайте!…

…Зима, фуга, буруни, іще буруни…

Потяг, залізниця, й рейки, рейки в степ.

На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: і тут - у депо, і там - у депо…

І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може, знову ми будемо бігати сюди розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.

Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.

- Товаришу Жучок!

Так, і товариш Жучок!

…А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда - то ціла революція.

…На кожній станції тільки й чути:

- Козаки! Козаки!

Всюди козаки, всюди бандити.

Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.

Степ. Раптом:

- Стоп!

- Що таке?

- Нема палива.

Товариші! Всеросійская кочегарка в опасності!

Д'ех, яблучко, куда котішся,

Фрагмент закончился. Продолжение — в полной версии книги на ЛитРес.

Реклама. ООО ЛИТРЕС, ИНН 7719571260, erid: 2VfnxyNkZrY