«Земля Санникова»

Володимир Обручев Земля Санникова

Передмова

Майже половина Арктики, тобто частини поверхні Землі, що оточує Північний полюс, прилягає безпосередньо до північних берегів території нашого Союзу[1]. На противагу Антарктиці, яка оточує Південний полюс Землі і є великим материком, Арктика являє собою море.

Льодовитий океан усіяний у зоні, що прилягає до материків Європа, Азія та Північна Америка, численними великими й малими островами і позбавлений їх у центральній зоні, навколо полюса.

Внаслідок холодного клімату ці острови постійно вкриті товщами снігу та льоду, і лише деякі звільняються від нього протягом короткого полярного літа. Море довкола островів також скуте льодом, здебільшого нерухомим, а решта морського простору вкрита товстим багаторічним льодом, який рухається у різних напрямках під впливом течій та вітрів.

Незважаючи на тяжкі умови плавання та клімату, відважні мореплавці проникали в Арктику, поступово відкриваючи, вивчаючи та іноді заселяючи ці острови Арктики. Були навіть спроби плавання (добровільного і вимушеного) разом із рухомими льодами для проникнення в ті райони Льодовитого океану, де ніколи не було відкритої води, заради їх вивчення: вимірювання глибин, температури різних шарів води, її складу, тварин і рослин, які в ній мешкають, ґрунту морського дна, напрямку течій і т. п.

Відкриття в Арктиці нових островів тривало до останнього часу: так ще 1881 року було відкрито маленькі острови Жаннетта, Генрієтта, Беннетта на північ від Новосибірського архіпелагу; 1913 року було відкрито великий архіпелаг Північної землі на північ від Таймирського півострова; ще пізніше — маленькі острівці в Карському морі. Але не можна стверджувати, що вже відомі всі острови Арктики, тому що в зоні рухомих льодів океану можуть ще бути такі острови, до яких по воді неможливо, а по рухомих льодах дуже важко дістатися. Літак є новим засобом обстеження з повітря тих районів Арктики, які були недосяжні водою і льодом.

Досі не розгадана ще таємниця двох островів, легенда про існування яких передається вже близько півтораста років. Відважні промисловці, які відвідували найближчі до берегів Північно-східного Сибіру острови для добування на них хутра, диких північних оленів і мамонтової кістки, а також деякі дослідники Півночі бачили здалеку, з високих пунктів, рідкісними для Півночі ясними днями, ці невідомі острови, але дістатися до них не могли. Це Земля Санникова на північ від Новосибірського архіпелагу і Земля Андрєєва на північ від гирла річки Колими, названі перший — за ім’ям промисловця Якова Санникова, а другий — за ім’ям сержанта Андрєєва, які вперше побачили ці острови далеко на горизонті, серед льодів.

Цей роман і описує спробу знайти один із цих островів — землю Санникова — і дослідити його. Роман названо науково-фантастичиим тому, що в ньому розповідається про цю землю так, як автор уявляв її природу й населення за певних теоретичних припущень.

Читач матиме уявлення про деякі острови Арктики, умови подорожування крізь льоди, природу й населення невідомої землі, які могли б там бути, якби вона існувала, і в таких умовах, як припускає автор. У післямові до цієї книги читач знайде відповіді на деякі питання, які стосуються гіпотези про Землю Санникова, і коротко ознайомиться з новітніми відкриттями радянських учених в Арктиці, що якоюсь мірою розкривають таємницю Землі Санникова.

«А все-таки вона існує!»

Перша половина урочистого засідання наукового товариства, присвяченого повідомленням членів експедиції, спорядженої для пошуків зниклого безвісти барона Толля та його супутників, підходила до завершення. На кафедрі, біля стіни, прикрашеної великими портретами сановних покровителів і керівників товариства, знаходився морський офіцер, який здійснив сміливе плавання у вельботі[2] через Льодовите море з Новосибірських островів на острів Беннетта, де висадився барон Толль, котрий не повернувся звідти. Мужнє обличчя доповідача, обвітрене полярними негодами, залишалося у напівтіні зеленого абажура лампи, що освітлювала рукопис його доповіді на кафедрі та його флотський мундир із золотими ґудзиками й орденами.

За довгим столом перед кафедрою, покритим зеленим сукном, засідали члени Ради товариства — усі видатні вчені й відомі мандрівники, які мешкали в північній столиці. У середині сидів голова. Заплющивши очі, він, здавалося, дрімав під дзюрчання голосу доповідача. Невелика зала була переповнена.

Доповідач уже описав хід рятувальної експедиції, складний шлях із важким поставленим на нарти вельботом через тороси полярних льодів від материка на Новосибірські острови, літування на березі Котельного острова, чекаючи скресання моря, боротьбу з льодами при плаванні вздовж берегів та відважний переїзд через море до острова Беннетта. Він охарактеризував цей похмурий острів, скутий льодами цілий рік, і описав знахідку — хатинку Толля, речі, що той залишив, і документа з описом острова, який закінчувався словами: «Вирушаємо сьогодні на південь, провізії маємо на п’ятнадцять-двадцять днів. Усі здорові».

Фрагмент закончился. Продолжение — в полной версии книги на ЛитРес.

Реклама. ООО ЛИТРЕС, ИНН 7719571260, erid: 2VfnxyNkZrY