«Хазяїн»

Iван Карпенко-Карий Хазяїн

Комедiя в 4 дiях

ДIЄВI ЛЮДЕ

Терентiй Гаврилович Пузир - хазяїн, мiльйонер.

Марiя Iвановна- ного жiнка.

Соня - їх дочка.

Феноген права рука хазяїна.

Маюфес - фактор.

Павлина кравчиха з города.

Зеленський, Лiхтаренко - економи

Куртц - шахмейстер.

Петро Петрович Золотницький - родовитий багатий пан.

Калинович - учитель гiмназiї.

Зозуля - помiчник Лiхтаренкiв.

Лiкар.

Харитон розсильний.

Петро.

Дем'ян.

Дiвчина.

Юрба робiтникiв.

ДIЯ ПЕРША

Кабiнет.

ЯВА 1

Феноген (входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другi дверi). Петруша! Скажи хазяйцi, що халат у мене…

З середнiх дверей виходе Маюфес. А, це ви, Григорiй Моисеевич? Заходьте!

ЯВА II

Феноген i Маюфес.

Маюфес. Доброго здоров'я, Феноген Петрович!

Феноген. Здоровенькi були. Що це ви нас вiдцурались? Давненько я вас не бачив.

Маюфес. Дiла, дiла, дiла!

Феноген. Загрiбаєте грошики!

Маюфес. Ет, поки заробиш грош, пiдошви побйош!

Феноген. Ну, не гнiвiть бога! Домик чудовий купили!

Маюфес. За стiлько лiт - другiї купили не домики, а палати!

Феноген. Мало чого… Е-хе-хе!.. От гляньте! Маюфес. Халат, ну?

Феноген. Халат мiлiонера! Бачите, як багатiють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а вiд цього халата i вiд кожуха, повiрите, смердить! Он як люде багатiють: учiться!

Маюфес. Ето што-нiбудь особенного!..

Феноген. Ну й оказiя ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентiя Гавриловича у земський банк!

Маюфес. Ну, не пускав, а як пiзнав, зараз пустив… Терентiя Гавриловича i в рогожi пiзнають!

Феноген. А так… Слухайте, Григорiй Моисеевич, чи нема у вас на прикметi земельки?

Маюфес. Для вас?

Феноген. Еге. Постарiв, треба на свiй хлiб.

Маюфес. Пора, пора самому хазяїном буть, хоч вам i тут добре.

Феноген. Грiх скаржитись! Та тiльки то моя бiда, що перше я купував, продавав i мав добрi куртажi, варт було побиватись; а тепер держить при собi. Коли-не-коли перепаде свiжа копiйка! Так пошукайте для мене десятин п'ятсот.

Маюфес. Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведiть мене до Терентiя Гавриловича.

Феноген. Ходiм! Тiлько шукайте землю поближче до вокзала…

Маюфес. Што-нiбудь особенного…

Зеленський (з дверей). Феноген Петрович, можна?

Феноген. Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюфєсом.)

ЯВА III

Зеленський, а потiм Феноген.

Зеленський. От i шапкуй перед хлопом! Не можна iнакше: силу має, а може, сам i нацьковує, аби зiрвать, - треба загодить!

Входе Феноген.

Феноген. А що скажете? Кажiть скорiще, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть.

Зеленський. Терентiй Гаврилович гнiв на мене має, i я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на мiсто Лiхтаренка; а там менше жалування, у мене сiм'я… замовте словечко… (Виймає громi.)

Феноген. Та що ж я можу… Знаєте, який наш хазяїн, часом щоб не подумав, що ви мене пiдкупили, у нього честь - перше всього!

Зеленський. Дурно нiхто нiчого не робе: ви для мене, я для вас. (Дає грошi.) Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяїна чоловiк.

Феноген. Та я попробую… Тiлько хто його знає, як… (Бере грошi.)

Це ви менi позичаєте… А якщо нiчого корисного не вийде - я вiддам.

Зеленський. Ваше слово все переборе. Нехай i в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили… Я крадькома сюди, а тепер в контору. (Вийшов.)

ЯВА IV

Феноген (сам, лiчить грошi). Двадцять п'ять! Якби не давали, то я б i не брав. А коли дають - бери! I сам хазяїн наш всiх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть - тягни! Так вiн робив i так робить вiд юних лiт, а тепер має мiлiони! Чом же менi не тягнуть, щоб i самому стать хазяїном. Та я й не тягну-дають. Тут i грiха немає!..

Голос Пузиря: "Феноген, давай халат".

(У дверi.) Ще не зашили, зараз принесу.

ЯВА V

Феноген, Марiя Iвановна. Соня i Кравчиха.

Феноген. Нате, та скорiще латайте, бо вже кричали, щоб подавать халат; а я пiду до них, скажу, що ви взяли позашивать дiрки. (Вийшов.)

Марiя Iвановна. Ну лиш, приймаймось разом. Ось дiрка. Ти, Соню, тут латочку наклади; а ось порвалось - тут я зашию; ви ж здiймайте тим часом мiрку.

Всi принялись за роботу.

Хоч ти що хоч говори - не хоче купить нового, так оце я грошей крадькома наскладала, i ми йому такий халат справимо, що вiн i сам ним любоватиметься! Бачите, через два мiсяцi рiвно будуть iменини Терентiя Гавриловича, треба, щоб халат поспiв якраз на iменини. Я не можу йому вiд себе подарувать, бо буде страшенно гнiватись, що такий розход зробила, та ще й грошi брала крадькома. Халат, голубочко, 'буде дуже дорогий! Пятнадцять аршин лiонського бархату, по дев'ять рублiв аршин, i двадцять аршин шовку по три рублi, шнур товстий шовковий, чистого шовку, з китицями, -тридцять рублiв, вам за роботу п'ятдесят рублiв - всього двiстi сiмдесят п'ять рублiв. Це вже Сонi так захотiлось. Вещ цiнна i хоч кому кинеться у вiчi, а ви запросите тiлько п'ятдесят рублiв. Розумiєте? Терентiй Гаврилович як побачить, що -таку дорогу вещ можна купить задешево, сказать, за безцiнь, - зараз i купить! Так от ми й дiждемось, хоч хитрощами, що цей халат вiн скине i буде носить такий, що хоч куди - не сором! Ви ж, голубочко, настьогайте пiдкладку густо-густо узорами; на полах вишийте в гладь буряки з розкiшним бадиллям, а на бортах вишийте барана i овечку. Та зробiть так, щоб вiн зразу побачив, що вещ дорога, а продається дешево! Розумiєте?

Фрагмент закончился. Продолжение — в полной версии книги на ЛитРес.

Реклама. ООО ЛИТРЕС, ИНН 7719571260, erid: 2VfnxyNkZrY