«Безталанна»

Iван Карпенко-Карий Безталанна

Драма в 5 дiях

ДIЄВI ЛЮДЕ

Iван - старий чоловiк, москаль.

Софiя його дочка, молода дiвчина.

Ганна удова.

Гнат її син, парубок.

Варка дiвчина.

Параска дiвчина.

1-а, 2-а? дiвчата

Омелько, Дем'ян, Степан? парубки.

Явдоха - хазяйка на вечорницях.

1-й, 2-й? старости.

Парубки, дiвчата i музики.

ДIЯ ПЕРША

Хата Явдохи.

ЯВА I

Входять Гнат i Дем'ян.

Гнат. Через що ж то вечерницi забороняють?

Дем'ян. Хiба ти не знаєш?

Гнат. Не знаю, я тiлько що з города приїхав.

Дем'ян. Вчора сiно у Вороного згорiло, а вiн скаржився старшинi, що, каже, парубки заходять з дiвчатами пiд сiно, курять цигарки, i сiно вони, виходить, пiдпалили.

Гнат. I видумає старий чорт пiвтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дiвчатами пiд сiном стоять, та ще й цигарки курять?

Дем'ян. Та це правда. Я сам бачив у тон вечiр, як случилась пожежа, Омелька i Варку пiд сiном Вороного.

Гнат. Варку?! З Омельком?!

Дем'ян. Еге.

Гнат. Та ти сам бачив, своїми очима?

Дем'ян. Своїми очима бачив.

Гнат. Варку?

Дем'ян. Варку.

Гнат. З Омельком?

Дем'ян. З Омельком.

Гнат. Нi, то тобi так здалося…

Дем'ян. Що ж то у мене куряча слiпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобi, ще й обнявшись, а як мене побачили, розiйшлися. Чудний! Думаєш, як ти до неї залицявся, то вона вже нi до кого бiльше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!

Гнат. Не смiйся! Не дратуй мене, бо так i тьопну!

Дем'ян. Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а менi подякуй.

Гнат. Ходiм.

Дем'ян. Куди?

Гнат. Ти куди хочеш, а я додому.

Дем'ян. Не вигадуй бiси батька зна чого! Скоро зiйдуться хлопцi й дiвчата.

Гнат. Я не можу бачить ту прокляту фойду, я її тут буду бить, аж пiр'я летiтиме!

Дем'ян. То й дурний будеш? Пристань до першої дiвчини - цим гiрше уразиш Варку, нiж тим, що поб'єш. Хiба мало дiвчат? Та перша Софiя - далеко краща за твою Варку; придивись - як паняночка… I нi з ким не знається.

Гнат. Вона така недоторка: раньше всiх додому йде i все соромиться чогось.

Дем'ян. Тим вона й недоторка така, що тебе любить.

Гнат. А ти ж почiм знаєш?

Дем'ян. Та вже знаю… Вчора Софiя приходила до моєї сестри, батько її хоче вiддать у городi замiж за якогось шевця. Вона розказувала про це сестрi… а я пiдслухав, - каже: я люблю, сестро, Гната i так, як на смерть, не хочу їхать у город.

Гнат. Та брешеш!

Дем'ян. Побий мене бог, правда! Я, брат, i сам хотiв до неї примоститься, та як почув, що тебе любить, охота одпала.

Гнат. А вона ж сьогодня буде тут?

Дем'ян. Безпремiнно, зайде попрощаться.

ЯВА II

Входять Явдоха i Варка.

Явдоха. Е, шкода, хлопцi, сьогодня вечерниць у мене не буде! Старшина наказав, щоб не приймала вас, бо оштрапують. Все через сiно Вороного: кажуть, що ви пiдпалили.

Варка. Я вже прийшла, щоб i кужеля свого взять! Гнате, ви б пошукали на тiм боцi, чи не прийме нас хто!

Гнат. Пошли Омелька, нехай вiн пошукає задля тебе.

Варка. Що ти кажеш?

Гнат. Та те ж саме й кажу.

Варка. Уже знову хтось набрехав?

Гнат. На злодiєвi шапка горить! Зараз догадалась…

Варка. Що догадалась, що догадалась? Чи ти не здурiв? Дивiться…

Гнат. Дивись уже ти, а ми бачили.

Варка. Нехай тому повилазить, хто бачив.

Гнат. I бачили, i не вилiзло!

Явдоха. Ану, заведiться! Послi собi побалакаєте, а тепер iдiть з богом з моєї хати, бо й другi на огонь почнуть сходиться.

Дем'ян. Та не виганяйте-бо нас, тiтко, нехай уже цей вечiр у вас посидимо. Ще нiхто не знає, що не можна, i сьогодня зберуться з музикою.

Явдоха. Ще й музика?! Їй-богу, не хочу! Ви менi наробите такого лиха, що оштрапують!

Дем'ян. Пропаде вечiр.

Гнат. Ми штрап ускладчину заплатимо!

Варка. Тiтко, голубочко, не виганяйте! Бачите, й музика буде, вже давно не танцювали.

Явдоха. Тобi, дзиго, аби танцi!.. Глядiть, щоб i вам чого не було.

Дем'ян. Бiльш копи лиха не буде! Чуєте, вже хтось iде… Дiвчата, бо тоненько балакають. (Iде до вiкна.) Ач! Як гиндичата, пищать.

Варка (до Гната). Чого-бо ти сердишся? Нехай тобi той Омелько сказиться! Притулив горбатого до стiни! (Лащиться.) Я тобi щось скажу.

Гнат. Скажеш Омельковi.

Варка. Чи ти не сказився? (Тихо.) Гнаточку, хiба ж ти не знаєш…

Гнат. Знаю! Не прилипай.

Варка. Тьфу!

Дем'ян (у вiкно). Заходьте, заходьте! Чого ви радитесь там? Софiє, веди перед!

ЯВА III

Входять Софiя й дiвчата.

Всi. Добривечiр!

Софiя. А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми пiдiйшли тихенько-тихенько, та й стоїмо, i боїмося: чи йти, чи не йти.

Гнат (пiдходить до Софiї). Погуляємо, Софiє?

Софiя. Погуляємо! Для мене це послiднi вечерницi.

Гнат. Чого так?

Софiя. Поїду у город до батька.

Гнат (тихо). I замiж там вийдеш за шевця?

Софiя (соромиться). А ти почiм знаєш?

Гнат (тихо). Знаю. Не їдь! (Шепче їй на вухо.)

Софiя. Якраз! А Варка?

Гнат. Я забув i думать про неї…

Софiя. I за мене потiм так само забудеш?

Гнат. Хiба ти Варка?

Варка. Що там Варка тобi нав'язла в зуби? Iди сюди, Гнате!

Гнат. Казав - учора прийде.

Софiя (тихо). Iди ж, чом не йдеш?

Гнат. Нехай їй чорт!

Шепчуться з Софiєю та смiються, а Варка сердиться.

Варка. Чи надовго спарувався?..

Фрагмент закончился. Продолжение — в полной версии книги на ЛитРес.

Реклама. ООО ЛИТРЕС, ИНН 7719571260, erid: 2VfnxyNkZrY