«Смертна ніч»

Айзек Азімов

Смертна ніч

ЧАСТИНА ПЕРША

Їхня зустріч майже скидалася на зустріч випускників, і хоч радість не завітала на неї, але хто б міг сподіватися, що її потьмарить трагедія.

Едвард Тальяферро — щойно з Місяця, ноги ще не призвичаїлися до земного тяжіння — зустрічався зі своїми колишніми однокурсниками у номері Стенлі Каунаса. Каунас запопадливо підвівся йому назустріч. Натомість Баттерслі Райджер залишився сидіти і лише кивнув.

Тальяферро обережно опустив у крісло своє огрядне тіло, добре відчуваючи його нестандартну вагу. Він ледь поморщився, його повні губи, обрамлені вусами, бородою на підборідді і на щоках, скривилися.

Сьогодні, за більш офіційних обставин, вони вже бачилися й тільки тепер, нарешті опинилися свої між своїми.

— І треба ж, щоб отак збіглося? — сказав Тальяферро. — Ми вперше зустрічаємося після випуску.

У Райджера сіпнувся ніс. Його зламали якраз перед самим випуском, і диплом доктора астрономії Райджер отримував з пов’язкою, яка спотворювала його обличчя.

— Хтось замовив хоча б шампанського? Або ще там чогось? — роздратовано запитав він.

— Облиш! — відгукнувся Тальяферро. — На першому в історії міжпланетному Симпозіумі астрономів нема місця для похмурості. Та ще й серед друзів.

— Це все через Землю. Щось я недобре почуваюся на ній. Ніяк не звикну, — несподівано озвався Каунас. Він труснув головою, але виразу пригніченості не міг струсити. Той вираз залишився на його обличчі.

— Розумію тебе, — підтримав Тальяферро. — Я такий важкий. На вагу йдуть всі мої сили. Але тобі, Каунасе, поталанило більше, бо на Меркурії сила тяжіння все таки 0,4 земної. А на Місяці лише 0,16. — Він випередив Райджера,