«Гаспид і Маргарита»

Галина Тарасюк

ГАСПИД І МАРГАРИТА

Віртуальний роман

НАРОД

В О Н И знову прийшли. Ті самі, що й учора і позавчора. І три, і чотири роки тому назад. Ті самі, хіба що ще більше вихудлі, виморені, неначе вимочені у воді. Одна шкіра та кості. Замість очей – налиті ненавистю темні впадини. Беззубі, розтерзані криком чорні роти… Вони насувались. Як морок, як Божа кара – лавиною. Сунули від озера, змітаючи по дорозі білосніжні вілли, казкові дачі-замки, прикрашені середньовічними бійницями… Вони наближались все ближче і ближче, невблаганні, як стихія, і, як стихія, безумні.

От уже впала і захрустіла під їхніми ногами, мов шкаралупа яйця, броньована брама. От уже їхні перекошені люттю обличчя поповзли, як зелені мухи, по тонованому склі веранди… Страшні людські тіні, що, здається, виповзли з давно забутих більшовицьких братських могильників, фашистських газових камер, жахітливих утроб усіх геноцидів.

З гучним дзвоном і тріском розлітаються бризками шиби, і людська хвиля, як смердюча каналізаційна вода, валом валить через пороги, заливаючи брудом лискучий паркет, пухнасті смарагдово-вишневі килими. Озвіріла повінь піднімається все вище і вище по сходах, ламаючи ажурні, різьблені найкращими гуцульськими майстрами, поруччя. Ще мить – і цей смердючий людський паводок, від якого за кілометр тхне гниллю, тваринною злобою, захлисне другий поверх, Миколин кабінет, спальню, дитячу! Боже мій, Боже мій, там же ж дитина… Дариночка… Де ти, Миколо?! Клич! Клич міліцію… Охорону… Де ж та в біса охорона?! Охххррр…

Безумний жах перехопив, лещатами стиснув горлянку, ще трохи, і я задихнуся давким передсмертним хрипом… Боже, спаси… Але крижана, поросла густою шорсткою шерстю лапа ще міцніше чавить крихку дихавку, а лукавий, єхидний смішок колючими остючками набивається у вуха, лоскоче мозок… Очі от-от вилізуть з орбіт… Смішок наростає, переростає в огидний ляскіт… Чорний, бридкий писок скаче м'ячиком перед самим носом… Чорррт забирай! Відпусти, сучий сину… «Отак би й давно!» – знущається пекельна личина, але шорстка лапа розтуляється, відпускаючи горло, і я катапультую з ліжка.