«Покривало Ізіди»

Олесь БЕРДНИК

ПОКРИВАЛО ІЗІДИ

Повість-легенда

Не полетить сокіл, доки крила зв’язані.

Східний афоризм

© ЗНАННЯ ТА ПРАЦЯ. — 1968. — №№ 1–4.

© БЕРДНИК О. П. Покривало Ізіди: Повість-легенда. — К.: Веселка, 1969. — 166 с.

© БЕРДНИК О. П. Покривало Ізіди: Повість-легенда. — К.: Веселка, 1988. — 160 с.

— Парфенісо, Парфенісо, — тривожно кликав Мнезарх, схилившись над ліжком. Дружина важко дихала й мовчала. Лише зрідка її вуста ворушилися, роняючи ледве чутні слова:

— Синку, де ти? Де ти, синочку мій?

— Він живий. З ним все гаразд, — втішав Мнезарх, пестячи пальцями бліде обличчя. — Отямся, дружинонько.

Парфеніса нарешті розплющила очі, побачила чоловіка. Слабо всміхнулася.

— А, то ти! Мені снився синок. Адже син родився, Мнезарху?

— Син, Парфенісо… Здоровий і гарний. Годувальниця його заколисала. Тепер він спить, слава богам. Ми за тебе турбувалися, бо довго не приходила до тями.

— Мені снився тяжкий сон. Ніби синок став юнаком, і ми з ним гуляли на березі моря. Так гарно, весело. Потім десь виник лабіринт. Темний вхід до печери, а за ним плутанина проходів. І звідти чуються крики… відчайдушні крики…

— Парфенісо, не хвилюйся. Сон — мара. Колись ми були на Кріті, ти бачила лабіринт… чула про царство Аїда^[1]… от і примарилося.

— Ні, ні, коханий. Послухай далі… Синок кинувся визволяти людей, котрі благали рятунку. Я хотіла втримати його, та не змогла. Він поглянув на мене… прегарний, ясноокий… подібний до бога Аполлона… і сказав: «Матусю, люди не знайдуть виходу з лабіринту… Їм треба допомогти»…

— А ти, Парфенісо? Ти відпустила його?